РОЗДІЛ 11: ОПЕРАЦІЯ У НЬЮ-ЙОРКУ

"Я звик довіряти інтуїції. Вона рятує тоді, коли логіка мовчить і залишаються тільки холодні сліди на асфальті."
— Ітан Адамс

Ітан і Коннор провели першу ніч у Нью-Йорку, майже не стуляючи очей. У готельному номері мерехтіло тьмяне світло настільної лампи, а столи були завалені роздруківками, звітами й зім’ятими нотатками. За вікном шуміло місто, яке, здавалось, ніколи не спить, — ідеальний фон для тих, хто шукає істину серед темряви.

Коли сонце почало підніматися над хмарочосами, Ітан розтер втомлені очі. Коннор сидів поруч, гортав документи, його колишня юридична уважність не дозволяла пропустити жодного рядка.

— Схоже, цей Блейк умів ховати сліди, — пробурмотів Ітан, відпиваючи холодну каву. — Але дещо ми все ж знайшли.

Наступного ранку вони прибули в офіс американських колег. Скляні стіни конференц-залу відбивали ранкове світло, а в повітрі стояв запах кави й свіжих паперів. Джулія Томпсон уже чекала їх — енергійна, зібрана, з тією холодною впевненістю людини, яка тримає нитку великої справи.

— Ми провели ніч за вивченням матеріалів, — почав Ітан, сідаючи за стіл переговорів. — Є кілька цікавих зачіпок, які варто перевірити.

Джулія кивнула й розклала перед ними нову теку документів.
— Ми знайшли записи про зустрічі Блейка з кількома впливовими бізнесменами та політиками. Усі вони пов’язані з проектами у сфері біометричної безпеки. І, здається, він не просто інвестував у ці компанії.

Коннор схилився над списком імен, його погляд загострився.
— Тут є кілька знайомих прізвищ… — сказав він тихо. — Ці люди відомі своїми тіньовими схемами. Нам треба з’ясувати, чи не вони стоять за "Проєктом Аполлон".

Ітан перегорнув кілька сторінок фінансових звітів і вказав на таблицю з переказами.
— Ось це. Декілька великих транзакцій на рахунки у Швейцарії та на Кайманових островах. Суми — занадто великі, щоби це були звичайні інвестиції.

Джулія підняла погляд.
— Ми вже підготували запити. Наші контакти в банках працюють над цим. Як тільки отримаємо відповіді — почнемо діяти.

У кабінеті запанувала коротка тиша. За вікном шумів Нью-Йорк, але в цих стінах відчувалося щось інше — передчуття великої розгадки, яка ще прихована за цифрами, звітами й іменами.

Ітан уперше за ніч дозволив собі глибоко вдихнути.
— Гаразд, — мовив він упевнено. — Починаємо справжнє полювання.

Минуло лише кілька годин, коли на моніторі комп’ютера Джулії з’явилося повідомлення з швейцарського банку. У кімнаті стояла напружена тиша — лише гул кондиціонера і тьмяне світло екранів порушували її. Ітан нахилився ближче, відчуваючи, як серце починає битися швидше.

— Є відповідь, — тихо сказала Джулія, відкриваючи зашифрений файл. — Швейцарці підтверджують: Блейк мав кілька рахунків у трьох різних банках. І не лише це... — вона зробила паузу, перегортаючи сторінки звіту. — Деякі перекази здійснювалися через підставні компанії, які ми вже бачили в документах “Проєкту Аполлон”.

Коннор нахмурився, виймаючи блокнот.
— Тобто він не просто фінансував операції — він контролював потоки. Це ключовий доказ.

Ітан уважно переглянув електронні копії платіжних доручень.
— Ось вони, — промовив він, показуючи на кілька рядків із позначками часу. — Блейк регулярно переказував гроші на рахунки, що належать особам, пов’язаним із “Проєктом Аполлон”. І все — під прикриттям благодійних фондів та технологічних інвестицій.

— Це доводить його причетність, — сказав Ітан, стискаючи кулак. — Тепер у нас є ланцюг транзакцій, який можна відстежити.

Джулія підняла погляд від екрана. Її голос залишався спокійним, але в очах блиснула рішучість.
— Ми також з’ясували, що Блейк часто відвідував закриті зустрічі у Нью-Йорку та Вашингтоні. Туди не потрапляють випадкові люди — лише ті, хто має серйозний вплив у сфері безпеки та оборони.

Коннор задумливо провів рукою по щетині.
— Якщо він мав доступ до таких кіл, значить, “Проєкт Аполлон” — не просто приватна ініціатива. Це може бути щось значно більше.

Джулія кивнула.
— Саме тому нам треба перевірити ці місця. Знайти тих, хто з ним контактував. Але діяти доведеться обережно. Тут у кожного є свої секрети.

Ітан нахилився до карти, розкладеної на столі, де червоним маркером були позначені офіси, клуби й конференц-зали, пов’язані з Блейком.
— Почнемо з Нью-Йорка. Якщо нам пощастить, знайдемо когось, хто бачив його на власні очі.

Він підвівся, глянувши у вікно, де місто вже тремтіло у вечірніх вогнях.
— Гра починається, — промовив він тихо.

Вечірній Манхеттен виблискував у тисячах вогнів, немов живий організм, що дихав світлом і рухом. Коли Ітан, Коннор і Джулія вийшли з чорного автомобіля біля фасаду приватного клубу, місто навколо здавалося майже театральною декорацією.

Клуб “The Imperium” стояв на тихій вулиці поблизу П’ятої авеню. Його фасад із темного мармуру відблискував у неонових відтінках реклам, а за важкими дерев’яними дверима із латунними ручками ховалася елітна атмосфера, закрита від випадкових поглядів.

— Тут збираються лише ті, хто має владу або хоче її купити, — тихо сказала Джулія, вдивляючись у логотип клубу, витесаний у вигляді крила фенікса. — Саме серед них ми й шукаємо сліди Блейка.

Ітан перевірив фальшиві посвідчення — нові, надруковані лише кілька годин тому.
— Головне — тримаймося впевнено. У таких місцях слабкість помічають швидше, ніж посмішку, — промовив він і натягнув темний піджак, за яким ховав маленький мікрофон.

Усередині їх зустрів м’який аромат тютюну, старого віскі та дорогих парфумів. Освітлення було приглушене: лише золотаве сяйво ламп відбивалося у кришталевих келихах та дзеркалах на стінах. У залі грала жива музика — фортепіано та контрабас створювали відчуття поважної таємниці.

Коннор озирнувся.
— Вражаюче місце. Ідеальне для того, щоб приховати щось небезпечне за розкішшю, — промовив він тихо, розглядаючи гостей: чоловіки у смокінгах, жінки у вечірніх сукнях, офіціанти з бездоганною поставою.