РОЗДІЛ 5: ДЗВІНОК ІЗ США

"Іноді один дзвінок може змінити все. Ти можеш планувати, будувати стратегії, але чужий голос на іншому кінці дроту здатний перекреслити твою впевненість і показати, що гра тільки починається."
— запис з особистого щоденника Ітана Адамса.

Телефонний дзвінок розітнув тишу офісу, змусивши Ітана здригнутися, наче від різкого пробудження. Він швидко глянув на дисплей — міжнародний номер. США. Серце підскочило в грудях, у голові вже майнула думка: "Це може бути щось серйозне".

Ітан натиснув на кнопку прийому виклику й підніс трубку до вуха. Голос американського колеги — поліцейського з ФБР — звучав упевнено, але тривожно. Спочатку він говорив швидко, сипав фактами, а потім, наче відчувши вагу новин, сповільнився й перейшов на більш суворий тон.

Чим довше Ітан слухав, тим похмурішим ставав його вираз обличчя. Брови зійшлися, пальці стиснули трубку так, що кісточки побіліли. Він мовчав, лише іноді коротко кивав, ніби співрозмовник міг його бачити.

Нарешті дзвінок обірвався. Ітан поклав трубку на стіл і ще кілька секунд дивився на неї, немов та могла знову заговорити. У кабінеті запала гнітюча тиша. Він сидів, ледь нахилившись уперед, і, здавалося, навіть не дихав. Його погляд застиг десь у порожнечі, а щелепи напружено стиснулися.

Він думав. Напружено, болісно, про щось, що могло перевернути все розслідування й змінити їхні подальші кроки.

Дзвінок із США все ще лунав у голові Ітана, наче відлуння, що не дає спокою. Він потер лоба, глибоко вдихнув і, зібравшись із думками, набрав номер Райана.

— Райан, це Ітан. У мене є новини щодо Вільямса та SilverTech Industries, — його голос звучав серйозно й трохи приглушено.

Відповідь прозвучала миттєво:
— Ітане, що ти дізнався?

Ітан стиснув телефон у руці.
— Я щойно говорив із нашими колегами у США. Вони підтвердили, що SilverTech Industries справді причетні до сумнівних угод, які можуть бути пов’язані з промисловим шпигунством. Але головне — у них є секретний проект, пов'язаний із новітніми технологіями у сфері безпеки. І схоже, Вільямс якимось чином був у це втягнутий.

Райан нахмурився, голос його став ще більш зосередженим:
— Який саме проект?

— Поки що деталей немає, — відповів Ітан, і в його голосі відчувалося роздратування від браку інформації. — Але колеги впевнені: проект настільки важливий, що заради нього могли піти на крайні заходи. Вільямс, ймовірно, володіє ключовими знаннями чи даними.

На кілька секунд у слухавці повисла тиша. Потім Райан заговорив повільно, обмірковуючи кожне слово:
— Це багато що пояснює... Дякую, Ітане. Ми маємо негайно зібрати Олівію та інших. Це вже не просто викрадення. Це — міжнародна гра з високими ставками.

Ітан стиснув губи, ніби зважуючи ще щось несказане, і кивнув, хоч знав, що Райан цього не побачить.
— Так. Якщо SilverTech Industries справді замішані, вони підуть до кінця, аби отримати те, що шукають. Нам треба діяти швидко.

Вони домовилися зустрітися в офісі, у головній кімнаті, щоб обговорити подальші кроки. Ітан поклав трубку й кілька секунд нерухомо дивився на свої записи, розкидані по столу. Потім швидким рухом зібрав усе докупи, засунув у папку й підвівся.

Коридор агентства зустрів його приглушеним світлом і гулом кондиціонерів. Луна від його кроків відбивалася від стін, і кожен звук здавався гучнішим, ніж зазвичай. Ітан ішов уперед, і в голові одна за одною спалахували думки: "Ось чому я обрав цей шлях. Ось для чого я залишив роботу в поліції. Це саме те, до чого готувався весь цей час."

Його серце билося швидше, ніж зазвичай, але не від страху — від напруги та рішучості. Він знав: попереду їх чекала справа, яка може стати найнебезпечнішою в історії агентства. Та водночас відчував — він не один. Зараз на нього чекає команда, і разом вони здатні дістатися до істини, якою б темною вона не була.

Ітан міцніше стиснув папку в руці й пришвидшив крок. У дверях головної кімнати вже чекала зустріч, яка могла змінити все.

Коли Ітан увійшов до головної кімнати, усі вже були на місці. Райан стояв біля вікна, схрестивши руки на грудях, і уважно дивився на карту, розгорнуту на стіні. Олівія сиділа за столом, зосереджено гортаючи свої записи, а Коннор і Девід сперечалися пошепки, кидаючи короткі репліки одне одному.

Ітан зупинився біля дверей, глибоко вдихнув і лише тоді зробив крок уперед. Атмосфера в кімнаті була насичена очікуванням.

— У мене є новини, — нарешті промовив він, і всі погляди одразу зосередилися на ньому.

Він виклав усе, що дізнався під час дзвінка: зв’язок SilverTech Industries із промисловим шпигунством, секретний проект у сфері безпеки та можливу роль Вільямса. Його слова повисали в повітрі, немов важкі камені, які кожен намагався скласти у власну картину.

— Якщо це правда, — першим озвався Девід, — тоді мова йде не лише про викрадення бізнесмена. Це може бути питання національної безпеки.

Коннор задумливо потер підборіддя:
— І ще питання: чому саме Вільямс? Чим він такий цінний для них?

Олівія нахилилася вперед, її очі блищали від напруги:
— Можливо, він має доступ до технологій або до інформації, яка може змінити баланс сил. Якщо вони отримають її, наслідки будуть катастрофічними.

Райан нарешті відірвався від карти і глянув на команду. Його голос прозвучав твердо, хоч у ньому відчувалася прихована тривога:
— Значить, у нас більше немає права на помилку. Ця справа виходить на міжнародний рівень.

У кімнаті запала тиша. Кожен переварював почуте, і було видно, що всі розуміють — далі буде лише складніше.

Команда одразу ж взялася до роботи. Атмосфера в кімнаті змінилася — з тривожної вона стала зосередженою, наче всі відчули, що тепер кожна секунда на рахунку.

— У нас є інформація, — твердо сказав Райан, кидаючи погляд на кожного. — Тепер треба використати її з розумом.

Він пройшовся вздовж столу, зупиняючись біля кожного члена команди: