РОЗДІЛ 4: ІСТОРІЯ ІТАНА

"Кожна справа схожа на пазл. 
Люди бачать хаос, а я бачу малюнок. 
Треба лише терпіння — і трохи гарного настрою, щоб скласти його до кінця."
— запис з особистого щоденника Ітана Адамса.

Ітан Адамс завжди вважав, що сміх — його головна зброя. Там, де інші бачили трагедію чи втому, він умів знайти іскру життя. Але за його жартами та легкою посмішкою ховалося минуле, яке мало хто знав.

Сидячи в офісі "Тасманійських Тигрів" з черговою справою в руках, він раптом згадав свої перші дні роботи детективом. Те, як потрапив у команду, як навчався у старших колег, і як уперше зіткнувся зі справжньою небезпекою.

Його історія почалася задовго до агентства — ще в рідному передмісті Сіднея, де хлопець із безтурботним сміхом мріяв змінити світ.

Ітан Адамс народився і виріс у передмісті Сіднея — тихому районі з вузькими вулицями, де діти ганяли м’яча на подвір’ї, а вечорами у вікнах будинків сяяло м’яке світло родинного затишку. Його дитинство було сповнене радості й безтурботності, але водночас у ньому закладалися риси, які згодом зробили його тим, ким він став.

Батьки Ітана, Марк та Лінда, завжди були для нього прикладом. Батько — поліцейський із твердим характером і добрими очима, які світилися гордістю, коли він розповідав синові історії зі служби. Мати — шкільна вчителька, що прищепила йому любов до знань і вміння бачити у світі красу навіть у найдрібніших деталях.

У родині підростала ще й молодша сестра Емма, яка завжди бігала за братом, намагаючись наслідувати кожен його рух. Ітан, попри свою безтурботність і веселу вдачу, з дитинства відчував відповідальність за неї.

Але найбільше на нього впливали вечірні розмови з батьком. Марк Адамс часто сідав із сином на ганку їхнього будинку й розповідав про свою службу: про небезпеки, несправедливість і про те, як важливо захищати тих, хто не може захистити себе. Ці слова закарбувалися в серці Ітана назавжди. Він мріяв піти стопами батька, мріяв про пригоди й боротьбу за справедливість, навіть якщо для цього доведеться ризикувати собою.

Саме тоді, в дитинстві, у його серці зародилося прагнення бути не лише спостерігачем, а тим, хто змінює світ.

У школі Ітан завжди був "душею компанії". Його легко впізнавали за гучним сміхом і вічними жартами, які він сипав навіть під час серйозних уроків. Учителі часом сварили його за надмірну балакучість, але водночас знали: якщо треба допомогти новенькому чи підтримати когось у біді, першим завжди буде Ітан.

У класі він швидко став неформальним лідером. Він умів об’єднувати дітей, які зазвичай трималися осторонь, і ніколи не дозволяв знущатися з тих, хто слабший. Одного разу, коли старшокласники вирішили принизити його однокласника Тома — тихого хлопця в окулярах, — саме Ітан встав між ними.

— Гей, відчепіться від нього, — сказав він, зухвало піднявши підборіддя. — Якщо вам так кортить показати, які ви круті, спробуйте на мені.

Йому тоді було лише чотирнадцять, але в очах світилася впевненість, яка змусила старших хлопців відступити. Того дня Ітан уперше відчув, як це — стояти на захисті іншого, навіть якщо самому страшно.

Після цього випадку він став ще більш рішучим у своїх мріях. Батькові він тоді сказав:
— Тату, я хочу бути, як ти. Хочу, щоб люди знали: якщо я поруч — їм нічого боятися.

Марк лише усміхнувся й поклав руку на плече сина.
— Це велика відповідальність, Ітане. Але якщо ти готовий, я навчу тебе, що означає бути справжнім чоловіком і захисником.

Цей урок став для хлопця першим кроком до майбутнього, де боротьба за справедливість уже не була лише дитячою мрією.

Після школи Ітан справді вступив на юридичний факультет — за наполяганням матері, яка мріяла бачити сина в безпечнішій та престижнішій професії. Але вже через рік він зрозумів: сухі закони та нескінченні папери висушують його енергію. Його тягнуло до дії, до справжніх розслідувань, а не до зали суду.

— Мам, це не моє, — якось зізнався він Лінді. — Я не можу сидіти, коли десь там люди потребують допомоги.

Врешті-решт Ітан зробив вибір: пішов стопами батька й подав документи до поліцейської академії. Там він вперше відчув, що опинився на своєму місці.

Академія зустріла його суворими викладачами, важкими фізичними навантаженнями й жорсткою дисципліною. Здавалося, що кожен день випробовував його на міцність: ранкові пробіжки ще до світанку, тренування у спортзалі, вправи зі стрільби та нескінченні лекції з криміналістики.

Але Ітан не здавався. Він вчився з азартом, змагався з іншими курсантами, і навіть там не втрачав свого почуття гумору. Його жартівливі репліки під час найскладніших завдань часто допомагали товаришам не падати духом.

Коли настав час фінальних іспитів, Ітан показав себе блискуче. Його аналітичні здібності, уважність до деталей і природна харизма вивели його в число кращих випускників. Він закінчив академію з відзнакою, і вже незабаром отримав перше місце стажера в поліції Сіднея.

Там, у стінах відділку, він уперше відчув, що дитячі мрії про справедливість стали реальністю. Йому довірили справжні справи — нехай спочатку прості, але вони вимагали тієї самої витримки та розуму, про які говорив його батько.

Справа про Кіберзлочини

Ітан Адамс, з його гострим розумом та аналітичними здібностями, часто працював над справами, пов'язаними з кіберзлочинами. Однією з найважливіших стала справа про масштабну кібератаку на банківську систему.

Одного ранку Ітан отримав повідомлення про злом одного з найбільших банків Сіднея. Хакери проникли в систему, отримавши доступ до особистих даних тисяч клієнтів, і банк опинився у вкрай небезпечному становищі.

Не гаючи часу, Ітан занурився в аналіз атакуючого коду та почав відстежувати джерело злому. Його знання в галузі інформаційних технологій і кібербезпеки дозволили швидко виявити слабкі місця в захисті системи банку та зрозуміти логіку дій зловмисників.

Він годинами сидів перед монітором, уважно аналізуючи журнали доступу та пакети даних, які залишили хакери. Його пальці швидко ковзали по клавіатурі, очі блищали від азарту — для нього це була не просто робота, а справжній інтелектуальний двобій.