АГЕНТСТВО "ТАСМАНСЬКІ ТИГРИ" частина I. Справа Блейка: Кохання і Розслідування

ГОЛОВНІ ПЕРСОНАЖІ В РОЗСЛІДУВАННІ:

Райан Картер — 41 рік, детектив та охоронець. Досвідчений, мужній, лідер команди.

Олівія Хейс — 24 роки, стажер і медексперт. Молода, талановита, завжди готова допомогти.

Ітан Адамс — 39 років, слідчий. Веселий, відданий сім’ї, завжди знаходить час для близьких.

Девід Холт — 37 років, детектив. Серйозний, відповідальний, готовий на все заради справи.

Коннор Фішер — 35 років, детектив, колишній юрист. Добре знає закони й уміє їх застосовувати.

"Доля завжди приходить тоді, коли ми найменше цього чекаємо.
Я вважав, що бачив у житті все: злочини, брехню, людську підлість…
Але я не був готовий до зустрічі, яка змінила мене більше, ніж будь-яка справа."
— Райан Картер

ПРОЛОГ: ДОЛЕВА ЗУСТРІЧ

Райан Картер сидів за своїм робочим столом, занурений у документи нової справи. Тьмяне світло настільної лампи відкидало тінь на його обличчя, підкреслюючи різкі риси та втому, яку не приховає жодна кава. За більш ніж двадцять років служби він встиг побачити все: від дрібних подружніх зрад до заплутаних кримінальних змов, що тягнулися через кілька країн.

У свої сорок один він залишався прикладом мужності. Високий, з широкими плечима та поставою людини, яка звикла тримати удар, Райан мав той тип зовнішності, що викликає довіру й водночас змушує насторожитися. Коротке темне волосся завжди акуратно підстрижене, глибокі карі очі вміли дивитися крізь людину, наче розкриваючи всі її таємниці. Вольове підборіддя, кілька ледь помітних зморшок біля очей і тонка нитка шраму на щоці — мов свідки його минулих битв і рішень.

Його кабінет теж розповідав про власника: строгий порядок у папках, кілька старих книг про криміналістику, потерта шкіряна куртка на спинці крісла й металевий сейф у кутку. Тут не було нічого зайвого, лише речі, які справді мали значення. І в цій тиші, наповненій запахом чорної кави та старого дерева, Райан почувався у своєму світі — світі, де кожна справа мала свою ціну, а кожне рішення могло змінити чиєсь життя.

І все ж головне в Райані було не зовні. Його внутрішня сила відчувалася в тиші, в упевнених рухах, у витримці, з якою він зустрічав будь-який виклик. Він знав: справжня мужність — це не гучні слова, а вміння стояти на своєму тоді, коли інші відступають.

У двері офісу постукали. Райан, не підводячи голови, коротко кинув:

— Заходьте.

Двері обережно відчинилися, і в кабінет увійшла Олівія Хейс, нова стажерка й медексперт. Її поява ніби внесла в кімнату свіже повітря. Довге руде волосся м’якими хвилями спадало на плечі, ловлячи відблиски світла й додаючи їй загадковості. Зелені очі світилися допитливістю й живим вогником, у якому поєднувалися юна наївність і справжня жага знань.

Олівія була ще зовсім молода — лише двадцять чотири, але в ній відчувалася впертість і впевненість у тому, що вона на правильному шляху. Її рухи були трохи невпевненими, але в голосі — коли вона віталася — звучала щирість і рішучість. Вона тримала в руках теку з паперами, але виглядало так, ніби цей предмет був лише приводом, а справжньою метою було довести, що вона здатна бути частиною команди.

Її присутність одразу змінила атмосферу в кабінеті. Суворий порядок, у якому жив Райан, ніби ожив, зустрівшись із її молодістю та свіжістю. Це контрастувало з його втомленою серйозністю, і, хоча він не подав виду, всередині Райан відчув: ця дівчина ще принесе в його життя щось нове й важливе.

Райан підняв очі й на мить затримав погляд на її обличчі. Йому кинулася у вічі рішучість, яка дивно поєднувалася з юною наївністю. Це була та рідкісна комбінація, яка часто ставала рушійною силою в команді: свіжість погляду, яку не затьмарили роки важкої роботи, і прагнення довести, що вона здатна більше.

"Занадто молода, — подумав він, швидко ковзнувши по ній поглядом. — І водночас… щось у ній є. Не просто ентузіазм".

Він не показав цього, але всередині вже відчував: поява Олівії змінить щось у його житті. І, можливо, не лише у професійному.

— Доброго ранку, містере Картер, — привіталася Олівія й, замість того щоб чекати дозволу, впевнено сіла на край його столу. На її вустах грала легка посмішка, а зелені очі сяяли нетерплячою цікавістю. — Мені сказали, що ви допоможете мені з першою справою.

Райан підвів погляд від документів і на мить застиг. Незвично було бачити, як стажерка так сміливо порушує його простір. У кімнаті ніби щось змінилося: звичний порядок злегка похитнувся, а разом із ним — і його внутрішня рівновага. 

Серйозно? Стажерка — і вже на моєму столі?

Він звик до дисципліни, до того, що молоді спеціалісти приходять із повагою й навіть із острахом. А ця дівчина… сіла так, ніби це її територія. Наче вона вже частина команди, ще й з правом порушувати правила.

Нахабна… — промайнуло в голові, але замість роздратування він відчув щось зовсім інше. Ледь помітна усмішка підступно намагалася вибратися назовні, та він швидко її придушив.

Йому навіть стало цікаво. Її самовпевненість виглядала не як зарозумілість, а як сміливість, що межує з чарівністю. Вона нагадувала йому іскру, яка могла розпалити вогонь у будь-якій справі.

Добре, Хейс, — подумав він, — подивимось, як довго ти зможеш сидіти так вільно. І чи витримаєш ти цей світ, у який так нахабно вриваєшся.

І, попри власну стриманість, Райан раптом упіймав себе на думці: йому подобається ця її легка "зухвалість". Вона свіжа. Вона небезпечна. І саме тому — цікава.

Він швидко зібрався й відповів сухо, але з ноткою прихованого тепла:

— Доброго ранку, Олівія. Звісно. З чого почнемо?

Вона розгорнула теку й простягнула йому.

— Це справа про зниклого бізнесмена. Його дружина каже, що він зник після того, як почав отримувати погрози. Я подумала, ви зможете допомогти мені розібратися.