Час пише себе тричі

Переродження? Чи сила?

                                                                                                                                            Чи віриш ти в те

 що можливе переродження?

Щоденик

 

Я прийшла на місце зустрічі та мені знадобилось кілька секунд щоб знайти Равіса він виглядав статурно, але і водночас просто, по молодіжному хоча йому близько 30 років, тобто він страше від мене на 10 років, приблизно.

У нього фарбоване зелено— чорне волосся, темно карі очі.

— Доброго дня ви Равіс?— привітлась перша я.

— Так це я але не треба на ви, я страше вас лише на 3 роки.

ЩО? Йому 23? А він уже виглядає так ніби у нього вже є сім’я.

— Гаразд, домовились, я…—  не встигла я закінчити як  він перебив мене.

— Ти Адарін Дарвен, народилась 12 січня 2006 року,  ти займаєшся музикою та  живеш там де раніше жили дівчата з Елдарісом.

— Що? Звідки ти знаєш? Всенсі там де жили вони?— на емоціях почала говорити я.

— Не спіши, дай мені будь ласка щоденник.

Я простягла його, і по його обличчю можна було зрозуміти, що він не очікував побачити його.

— Боже Ніра, якже його життя потягало.

— Я не Ніра, Я Ада— уточнила я.

— Ой, пробач.

— Окей, поясни що це за щоденик та як я зв’язана з цим щодеником?

— Пояснюю, Ніра, моя дівчина вела цей щоденик, разом з Сірою та Люмі, і вони записували  туди,  не те що ставалось з ними, а писали майбутнє. І зараз ти Ніра, яка має продовжити його писати.

— По— перше, як вони знали що писати? По— друге я Ніра?

— Так і тепер все що ти будеш писати сюди буде справджуватись, але є певні правила, вони здається написані ось тут—  гортаючи щоденик, промовляв він.

1.  Усе, що записане обов’язково станеться.

2. Не можна писати події що вже стались.

3. Не можна писати про смерть чи інші види болю.

4 Якщо написане не збулось у визначений час то почекай, воно підбирає підходячий момент.

5. Не стирай те що написане, Навіть якщо ти передумала/передумав.

*І пам’ятай ці правила писала не Нірада*

Він дав мені прочитати правила.

— Якого чорта?—  перечитала правила я.

— Так, Ада, давай не кіпішуй

Я глянула на нього, і раптом помітила надпис в щоденику «Знайди Елдаріса»

— Доречі, Адарін пішли знайдемо Ела?

— Його знайшли ж задушеного в 2019 році,

— Я тобі більше скажу, я був там і все бачив.

Тут моє лице треба було бачити

— Стоп, всенсі «був там»?

— Те і значить, я був там.

— Ти бачив як його знайшли? ТОДІ ЯКОГО ТИ МОВЧАВ 7 РОКІВ?

— Стій, тихо, я не був тоді коли знайшли його, я був за кілька годин до цього, ми пішли з ним купити чорну фарбу, для нашої студії, і він мені сказав щоб я цю фарбу розбрискав по кімнаті, також він порозкидав меблі, а все це пояснив тим що він знав що його вб`ють—  спокійно ніби казку розповів Равіс.

— Равіс, друг мій, якого ТИ МОВЧАВ??!!

— Тому що наступна мала бути ти…—  він це сказав не сумно, він сказав це так ніби через нього говорив Ел

— Ти угараєш? Я маю вірити тобі?—  уже не віривши в цю дурницю говорила я.

— Він лишив запис, і сказав знайти тебе та показати тобі.

Він дістав телефон і відкрив старий файл.

На екрані з'явилося відео, датоване 2019 роком. На відео був Ел.

Він сидів у тій самій кімнаті, яку Равіс щойно описував. Чорна фарба була на стінах, меблі лежали хаотично розкидані.

А потім Ел подивився прямо в камеру.

— Якщо ти це дивишся, значить, я здох, ХАХАХА—  почав сміятись він.

Я різко подивилася на Равіса.

— Ти це бачив?

— Ні.

— Тоді звідки воно в тебе?

Равіс нічого не відповів.

На відео Ел продовжив:

— Равіс не винен. Він просто не знає всієї правди. Але якщо Адарін уже знайшла цей запис…То я просто піду зроблю чай.

— Ви шо приколюєтесь? — вже агресивно говорила я

— Технічно — ні, — спокійно відповів Равіс.

— ТЕХНІЧНО?!

— Ну, Ел завжди був дивним.

— Равіс, він щойно на відео сказав, що помер, а потім пішов робити чай!

— Може, він просто хотів чай.

Я кілька секунд мовчала.

— Я зараз когось приб'ю.

Равіс уже збирався вийти з кімнати, але я схопила його за рукав.

— Стояти, я що дарма слухала цей жах?  А де Ел?

Він перестав усміхатися.

— Саме це я й намагаюся зрозуміти сім років.Він просто зник, а тіло що вони знайшли, то просто рандомна людина.

—Хто вони?

—Дівчата.

—Всенсі, в той рік має бути жива тільки Сіра, Люмі, та Нірвада, вони зникли безвісті.

—Насправді  знаю де вони, вони не зникли.

— Равіс я не буду, розгадувати твої загадки, я взагалі то планувала бути просто блогером, а зараз стою і загадки розгадую.

—Адарін, це  не загадки, це стосується твого життя, я переживаю за тебе.

—Бляха, Равіс тоді де дівчата?

Він дістав телефон та показав адресу.

—Вони тут були останій раз.

—Тоді вперед туди, ти зі мною?

—Адарін, занеси щоденик додому.

—Навіщо?— з настроженням відповіла я.

—Тому що дівчата думають що він зник, і їм знати про те що він є не треба.

Я в моменті задумалась, чому він має бути зниклим. Добре Равіс, я його лишу та не вдома.

—Ада, я серйозно, лиши щоденник вдома— переконливо говорив хлопець.

—Гразд— «погодилась» я.

Ми заїхали до мого дому, Равіс відразу піднявся на 2 поверх та зайшов в ту кімнату де  я знайшла щоденник, і він попрямував до вікна, відсунув штору та почав обмацувати шпалери біля вікна.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше