Розділ 12 «Закохалась»

Олександра

— Саш, ти з нами? — доноситься до мене крізь пелену думок.

— Угу, — киваю.

— А що я запитала? — смикає за руку Аліна.

— Ой, не чіпай її. Здається, у нашої Сашки все сталося, — хитро усміхається Лізка. — І чому ж ми ще не чули історії про закохану по вуха Олександру і її обранця Мирона? Гарячими були вихідні? Він був ніжним? — нахиляється до мене.

— Доброго ранку, — лунає над нами суворий голос Олександра.

Смикаюся. Вмить прокидаюся, розгублено зиркнувши на нього. Він чув нісенітниці, які плела Лізка? Дівчата вітаються, а я лише зніяковіло махаю віями. Дідько. Нащо вона кричала на весь універ?

— О-о-о, вже розлючений, — протягує Ліза в спину викладачеві. — Мабуть, не з тієї ноги встав, а винуватими будемо ми. Може, не підемо?

— Я не проти, — ляпаю, готова розвернутися і втекти.

— Ви що? — шоковано питає Аліна. — Дівчата, я вас не впізнаю.

— Жартую, — опускаю очі, продовжуючи свій рух до аудиторії.

— А я ні. Не хочу стати жертвою розлюченого викладача, — Ліза має більше сміливості озвучувати свої справжні думки.

— Ти на жертву не схожа. Хіба на тирана у спідниці. Ану заходьте, — командує Алінка перед дверима аудиторії.

Знала б вона, що твориться у моїх грудях. Здається, що серце зараз проломить грудну клітину своїм скаженим стуком. Мені мало повітря, хочеться вдихнути глибше і більше. Коліна злегка тремтять, заважаючи впевнено крокувати. І це він ще не зайшов в аудиторію. А що станеться тоді? Знепритомнію?

— Доброго ранку, — Олександр заходить одразу по дзвінку.

На мене не дивиться, виглядає зосередженим та невдоволеним. Довіряє Любі оголосити відсутніх й починає заняття. Диктує, пояснює, наводить приклади. І не дивиться на мене. Спочатку я соромилась і ховала погляд, а потім принципово захотіла перевірити.

Чекала.

Згризла ковпачок від ручки, але не отримала жодного короткого погляду. Він навіть Лізку не викликав, щоб не дивитися у мій бік. Я готувала себе до ігнору, але все одно образливо. Вже сама не розумію, чого хочу. У цю саму мить хочеться струснути його за джемпер і змусити на себе подивитись.

— П’ятнадцять хвилин до закінчення заняття, — говорить собі під носа.

— Відпустите нас раніше? — не втримується Лізка.

— Галах, ви гарно слухали сьогоднішню лекцію? — щось шукає на столі.

— Звісно. Я сумлінно все записала, — заявляє з викликом.

А я гніваюсь. Мені здалося, що вона фліртує з ним. Ніколи не відчувала нічого подібного. Коли Мирон говорить з кимось з дівчат, чи навіть обіймається, я сприймаю це нормально. 

— Отже, майже вивчили. Самостійна робота по сьогоднішній лекції, — оголошує задоволено, діставши підготовані аркуші.

Хлопці починають гудіти про несправедливість. Звісно, вони навряд чи щось записували. Люба з готовністю спішить допомогти роздати аркуші, а я вкотре зиркаю на Олександра. Наштовхнувшись на холодну блакить, переривисто видихаю повітря.

— Що? — тихо питає Аліна.

— Питання читаю, — втикаюсь у свій аркуш. Я нічого не можу зробити. Він так дивно на мене діє, що контролювати себе не виходить. Ніби тіло і думки припиняють бути моїми у його присутності.

Лекцію я слухала уважно, однак вловити сенс слів було доволі складно, я насолоджувалась його голосом. Довірившись інтуїції, ставлю галочки на відповідях, які більше імпонують. Коли Михайло Костянтинович повернеться, скаже, що в мене вселився біс. До появи його сина я непогано розуміла міжнародне право. А не потрібно таких гарячих синів народжувати! Неможливо ж сконцентруватися на навчанні.

Дзвінок дарує неабияке полегшення. Швидко складаю усе в сумку, збираючись вилетіти першою. Та коли закриваю блискавку, в неї потрапляє моє волосся. Доводиться акуратно виплутувати, щоб не відривати. У підсумку мене перегнали усі, навіть Люба, яка гайнула за Дімкою. Зловивши на собі погляд Олександра, смикаю активніше, шкодуючи, що не зібрала хвіст. Коли він підводиться, вже готова відірвати частину своєї шевелюри, тільки б швидше звідси забратися.  

— Давай допоможу, — накриває мою руку своєю, забираючи блискавку. Стоїть заборонено близько. Відвертаюсь, дозволивши допомогти. Кілька акуратних рухів і частина мого волосся врятована.

— Дякую, — кажу тихо, вішаючи сумку на плече.

— У тебе все нормально?

— Нормально, — ховаю очі.

— Виглядаєш смиканою, — ніби на зло знущається.

— Те ж саме можу сказати про вас. Погано спали? — агресія всередині шукає для себе вихід. Вона з’явилася від цієї дурної ситуації, коли не можна, а дуже хочеться.

— Погано. Майже не спав, — говорить тихо.

— Мабуть, питання для нас готували, — зривається з образою. — Я піду, зараз пара буде, — не дивлячись на нього, розвертаюся до дверей. Шкірою відчуваю на собі його погляд, страшенно гніваючись на себе за реакцію.

Мені не вистачає рівно секунди, щоб відчинити двері. Як тоді, у кабінеті, він обпирається на них долонею, нависнувши наді мною ззаду.

— Сашо, — шепоче, пускаючи тілом тремтіння. — Ми обоє пошкодуємо про це, — з силою розвертає до себе обличчям і різко обпікає вуста поцілунком.

Наполегливо відкриває їх, торкаючись язиком мого. Владно. З напором. Відверто. В грудях стає гаряче, жар розповзається тілом, концентруючись внизу живота. Поцілунок стає наполегливішим, глибшим, відвертішим.  Захват змішався зі страхом. Мене цілує в аудиторії викладач… Ще й як цілує! Запаморочливо! Так солодко стає…

По венах розтікається блаженство. Вогняним потоком накриває збудження. Несміливо обіймаю його за шию, миттю опинившись втиснутою в його тіло. Міцні руки обіймають талію, ковзають по стегнах. Вуста зминають до болю. Долоні Олександра опиняються під кофтинкою, пальці ніжно пробігаються по спині, покривши шкіру сиротами.  

Набридливий дзвінок лунає надто гучно. Олександр миттєво розриває поцілунок, розтискаючи обійми.

— Сашо, — видихає хрипло, відвертаючись.