Вилазка. Кристал життя

7

379 рік до народження Великого Дракона. 

Вилазка. Кристал життя

             Лорренграс розростався й розвивався, перетворюючись рік за роком на велетенський мегаполіс. Вулички ще пахнули тиньком і терпким вапном від побудованих нещодавно маєтків. Їхні дахи блищали на пекучому сонці мідними барвами — кольорами всього Лорренграса. За чотири роки тут розкинулися широкі поля. Виноградники Верджіо давали чудове легке вино, яке зажило слави по всьому Єдиному Королівстві, особливо в його містах-мегаполісах — Лорієні, Асхані, Паверіку. Найславетніші інженери розробили проєкт відведення нечистот з міста. Тепер немісцевим доводилося дивитися під ноги на випадок, якщо хтось раптом забув закрити люк — роззяв чекала смердюча ванна. Стіни ніби трохи піднялися та стали товстіші. Де-не-де ще йшло будівництво круглих башт із трикутними дахами. Особливу увагу приділяли храмам Сімох. Їх облагороджували та зеленили. Не було й дня, коли щось не будували. Хлопчаки тягали воду та їжу, пахло свіжою деревиною, мули тягнули камені та інший інвентар — усе треба завершити вчасно, інакше холоди поклали б край усій роботі. 

Через води Крін-Сет перекинулися широкі мости, якими почали сновигати вози купців з інших куточків Міндрасу. Тепер колоритність лорренграсівців розбавляли смагляві обличчя каметрійців у яскравих суконних шатах і світлі, інколи з жовтизною, обличчя ельфів. Через постійний потік мандрівників і торговців зросла й кількість таверн і заїжджих дворів. Подекуди можна було побачити віз низькорослих людей-карликів. Обличчями ті були як мужі, однак на зріст були лише 1,4 метра. Незвичайно широкоплечі та кремезні, з густим волоссям і кучерявими бородами, вони возили із собою важезну зброю, яку не під силу було підняти простій людині, і обожнювали совати величезні носи в інженерні та ковальські справи — останнє зазвичай завершувалося гнівними суперечками та ударами по ковадлу. Ельфи ж любили мандрувати порожнем і не зупинялися в тавернах довше, ніж було потрібно, щоб відпочити й знову вирушити в подорож. А гноми могли ще й випити дві-три, а то й більше, пінти елю, після чого переходили на незрозумілу місцевим мову, а іноді ще й починали поводитися неадекватно та запально. Тому їм не дуже довіряли та намагалися розбавляти спиртне. 

  — Іку, Іку! — хтось шепотів у темряві.

Маверік солодко спав у ліжку, загорнувшись у простирадло по самі вуха й кучеряве каштанове волосся.

  —…Ги… солодкі пироги... — пробурмотів хлопчик крізь сон, а потім різко: — Згинь, нечестивий! — його пальці зігнулися в знак якогось оберега та знову вляглися. Хлопчик засопів. 

— Маверіку, якщо ти зараз не встанеш, я виллю на тебе холодну воду чи навіть гірше: опущу твою руку в теплу воду й скажу Катарі, що ти не добіг до нічного горщика.

  Андресу було неважко прокрастися до кімнати друга, але його хвилювало, що їх можуть почути. Тому він не стільки промовляв, скільки шипів до Іка, який уперто не бажав прокидатись і буркотів щось про солодощі й називав ім'я Катари. Андрес подумав, що не варто йому забагато розповідати — а ну ще вибовкає уві сні. Нарешті кучерявий прокинувся та тремтливим голосом спитав:

  — Андресе, чи це ти, чи за мною прийшли духи у твоїй подобі? Присягаюся, ті останні пиріжки узяв не я, а Інер! О, хай бережуть Семеро Святих…

Андрес легенько стукнув його.

— Та я це, я. Ніколи не буду ставити тебе вартувати.

— Чого це?

— Легко засинаєш, а прокинешся лише, якщо поставити біля твоєї макітри каструлю, з якої вистрибне дракон і почне волати тобі у вухо: «Маверіку, прокинься!».

Той поморщився.

  — Чого ти бажаєш? — потер очі.

— Ти казав, що ти мій вірний товариш і завжди рушиш за мною, хай куди б я вирушив.

Маверік прокинувся й тепер кліпав віями, ще не розуміючи, до чого хилить королевич.

  — Ні, це точно ти. Ну так.

— А ще ти хотів пригод, утерти носа торишу Петіру своєю історією… і за змоги знайти дорманський камінчик, якщо такий є, — і мені здається, я знаю, де шукати...

Ік примружився, здивований, і спробував штрикнути щоку друга тонким пальцем, щоб перевірити, чи має Андрес тіло. Занадто дивним він був. Хлопцю все більше здавалося, що це демони прийшли по його душу й тиснули на найпотаємніше — жагу до пригод.

— Ти хочеш сказати…

  — Хочу. Я вже чотири роки обмірковую план, як туди пролізти. Мені лише потрібна компанія когось мудрого й хороброго, когось, хто трохи знається на стародавніх руїнах... Ну добре! Когось, хто багато знає про стародавні руїни... І тому мені потрібен ти, — закінчив Андрес, і його друг задоволено хмикнув. — Якщо ти, звісно, не хочеш, щоб я пішов і дізнався всі таємниці сам. Або покликав того ж Інера… Бо в нього ж є пироги…

— Ні, ні, — відразу переполохався Маверік, хапаючи друга за плечі.

  Іку не дуже подобалася ця ідея. Він знав, скільки чуток ходить про Дорнські руїни, і стати частиною ще однієї повчальної історії про двох хлопчаків, що там згинули, хлопець не хотів. Маверік різко зіскочив з ліжка й заходив кімнатою у лляній сорочці, ляпаючи голими п'ятками.