8

[ 10 ноября 2021 г. 23:14 ] ⁨ А вона звичайна відьма. Надприродньо весела, стримана, ввічлива, люб'язна... ем, добра? Вона завжди і всюди. Вона знає, що від неї очікують інші. І вона знає, як догодити кожному. Протягом дня вона випромінює світло, добре сяйво. Вона чудово знає, що від неї хоче він. Вона давно вже вичитала його бажання і перевірила його думки. Вони радилися з котом. Чорний кіт вмовляв її погратися з ним. Не з котом. Вона вагалася. Як жінка, вона розуміла, що так не можна робити. Але відьма в ній провокувала на пустощі. Обидві сторони вимагали від неї покори. Але ж як можна гратися почуттями смертного? А раптом він повірить? Раптом звикне? А що тоді робити їй? Відьма потішатиметься, а жінка розумітиме, що це на її совісті. Чому можна допомогти всім і неможливо допомогти собі? Безкінечно довгий день. Одне радує - сьогодні пасмурно. Її нутро хоче туманів і мряки. Вона дивиться у вікно і згадує, як любить закутуватися у туман, огортати ним плечі, наче хустиною. Хочеться ночі. Безтурботності. А не оце все. Як же це втомливо... І, що робити? Чи хоче вона  його? Його поцілунків, дотиків, слів? Мабуть, вона чинить неправильно,  дозволяючи захоплюватися собою, але ж вона йому сказала, що це неправильно? Сказала. Вона все ще дивиться у вікно і говорить сама до себе, думає сама з собою. Відчиняє вікно і вдихає холод дня. Це тверезить. Важко боротися з собою. Вона намагається весь час триматися від нього подалі, але хоче бути в нього на очах. Хоче стати невидимою, але робить все, щоб він постійно звертав на неї увагу. Її стійкість сьогодні похитнулася. Жіноче єство бере верх. З цим треба щось робити... Вона кутається у теплий шарф і виходить на вулицю. Вже сутінки. Ммм, вона блаженно вдихає холодне повітря і заплющує очі. Можливо, вже час...