Розділ 20

У ночі я почула, що хтось пройшов повз мій намет і потім стало тихо, я ще декілька секунд полежала на ліжку й вирішила глянути що там. Вийшовши на двір в кросівках і в піжамі я ледве розгледіла вовка який сидів собі на траві і чекав мене та я не могла троє роздивитись який він тому спробувала фанаріком на своєму телефоні його роздивитись, він був практично той же, якого я зустріла вчора в лісі коли не змогла найти вихід.
-Привіт, як ти тут опинився?-ласкаво промовила я до вовка й почула в своїй голові.
«Ти знаєш мене ти дала мені ім'я яке згадаєш на своє день народження і покажусь тобі я знов».
Я спантеличено вдивлялась в його очі і бачила то звичайного вовка, то...людину себе?.
Спробувала я подумки заговорити з ним, та він немов знав, про що я попрошу чи спитаю його.
«Ці люди вчора, які дали вам дурне завдання, насправді були Британці а де які Індіанці. Вони полюбляють тварин а ці дерев'яні тварини ви і є»-сказав тихим, але впевненим тоном вовк.
Ну я вже вчора ввечером зрозуміла, що ці тварини це ми, та не розуміла, для чого ці змагання?.
«Вони були для того, аби дізнатись яка ви в середині тварина, ти впала з гори й підвернула ногу, але не здалась при цьому немов сильний вовк а твої друзі ці тварини, ну ти сама вчора казала чому, та ви не тільки ці тварини ви маєте ще одну, ти риба бо полюбляєш плавати, Нік ну...білка бо лазить вправно, Лукія заєць іноді не любить сидіти на місці а от Лідія вона ворон полюбляє темне».
-Отже, ми маємо двох тварин -сказала я й глянула на свою руку де з'явилась дерев'яна рибка.
-Ці тварини ми за  характером?-спитала я в вовка, він кивнув і додав.
«Вони розказують про вас які ви. Ти риба, знак того, що ти полюбляєш нове та іноді боїшся його але все одно ідеш уперед до нових пригод».
По малу ставало сонце і вовк побіг до лісу сказавши мені, що ми ще побачимось.
-Привіт Венеро, що ти тут робила?-сонно спитала мене Лукія яка була в своїй піжамі з тваринками і глянула на те, що я тримаю в руках.
-Нічого, вирішила рано встати і…
-А що в тебе в руці?-перебивши мене поцікавилась Лукія.
-Та нічого такого.
-Це…рибка? Звідки вона в тебе?.
Я зламалась і пояснила їй 
-Вночі я почула, як хтось пройшов повз мій намет, вийшовши з намету, побачила вовка того ж який мене привів коли я не змогла найти вихід до вас з того лісу.
-Ясненько, та ми не бачили ніякого вовка біля тебе, ти сама прийшла, і я нічого не чула що, хтось ішов на дворі?.
Я спантеличено глянула на неї і потім на дерев’яну рибку.
-Напевне, ми самі бачимо цих тварин яких нам дали але, ти свого не бачила правильно кота а Лукія і Нік своїх?.
Вона задумалась і промовила.
-Наче б то бачила коли ми були в заповіднику, пам’ятаєш я відійшла на пару хвилин, от тоді я побачила кота який мав оранжеву шерсть із трохи червоними цятками.
-Мій яструб був як і всі інші та крила були так само трохи червоні пір’я.
До нас підходив Нік в одязі простій футболці й джинсами блакитні.
-А моя лисиця була біло- рудою–сказала Лідія.
Ми ще так постояли на дворі і потім пішли по своїх наметах я читала книгу яку мені дав чоловік, Нік і Лукія дивились щось на телефоні і Лідія.
Пішли ми до будинку і сіли собі на м’які крісла і нам будинок сказав що сьогодні ми можемо ні куди не іти, бо він нічого для нас не пригодував тому ми відпочивали собі.
Коли ми вже ішли до наметів я собі нагадала, що завтра мені п’ятнадцять років.