15

14 років тому.

-Ми мусимо це зробити. Вони нам зараз не потрібні. Особливо хлопчик він вже щось починає розуміти і не підпускає нас до неї. Сказав хриплим голосом Юрій.

-Та бачу я, от звідки в нього тільки сили беруться вже 2 дні нічого не їв останніми крихтами її годував. Обурилась Лілія.

-Давай покинемо цю затію? Вони нам не підійшли в них ні краплі чарів. Вони баласт, викличемо Фредеріка і здамо їх… хоч щось отримаємо. Не потрібно їх було переносити в цей безглуздий вимір. Продовжував невдоволено чоловік.

-Ну не знаю Фредерік такий жорстокий. Сумніваючись промовила жінка.

Вона взагалі трохи шкодували малих діток яких вони викрали у багатеньких чародіїв, і спершу дуже раділа з цього, надіялась на легкі гроші. Викрасти. Продати. Жити в своє задоволення. Але не все так вийшло і молода жінка ще досить приваблива блондинка з зеленими очима розчаровано дивилась на чоловіка який її вмовив на цей злочин. Сьогодні їй було шкода малих, бо їхнє життя висіло на волосині і залежало від рішення її коханого чоловіка, хоча вона сьогодні в перше засумнівалась в почуттях до нього, але стати на захист дітей не наважувалась і протирічити йому також. Адже Юрій був старший неї на 10 років мав чорне як вороняче крило волосся і був для неї авторитетом… чи то вона його побоювалась чи просто закоханість щось зробила з її розумовими здібностями…

Юрія зараз злило все навколо. Такий геніальний і продуманий план рухнув, а він залишився без нічого ще й з баластом у вигляді 2 дітей. У цьому вимірі було дивне ставлення до їх прав, сусіди вже декілька разів цікавились чому старшенький не ходить в садочок, чому вони рідко гуляють це його дратувало…

-Отже я його викликаю а ти збирайся ми покидаємо цю діру.

-Коханий може…

-Ніяких може Лілі! Я знаю що він вже народився, його оберігають як зіницю ока, нам не вдалось посилити мій магічний резерв переходимо до плану «Б», просто зникнемо і будемо надіятись що він нас не згадає… тай що може згадати 3-х річний хлопчик.

Наш час.

Браян 10 разів обдумав ситуацію, закарбував обличчя сьогоднішніх «гостей» і набрав Соломію.

-Привіт Соломіє, ви вже повернулись від родичів?

-Так десь годину як, а що?

-Та просто хотів знати як в тебе справи?

-Знаючи тебе – це наштовхує на думку що ти знову щось вчворив. Засміялась Соломія.

-Чесно нічого просто скучив за тобою.

-То чому не дзвонив?

-Думав ти зайнята.

-Індик теж думав, але дива не сталося…

-А при чому тут думки того гидкого птаха. Сміючись запитав Браян.

-АХХХА чому гидкого… хоча згідна немає в ньому краси… хоча все в світі красиве по-своєму.

-О так про жаб забула.

-Фууу ну не люблю я їх бебебеббебее.

-Прогуляємось?

-Не знаю в мене ще трохи роботи… але то пусте давай через годину на нашому місті.

Соломія відключилась не дочекавшись відповіді бо знала що вона точно буде позитивною, а сама чим душ побігла до матері відпрошуватись і швиденько збиратись. Останнім часом Соломія почала помічати за собою дивні речі: вона завжди ретельніше підбирала одяг, зачіску, почала частіше підфарбовувати очі і парфуми майже вибрискала. Мама посміхалась тато був взагалі дивним одного разу коли вона виходила з дому помітила, що його очі блистять від сліз, але він посміхається. Хоч вони не розмовляли на цю тему. Тільки один раз тато сказав що:

-Браян хороший хлопець.

-Дуже вихований і ввічливий. Доповнила мама

Отож сьогоднішній день (а точніше вечір), не став винятком, Соломія швидко прийняла душ і взялась за зачіску заплела косу, не сподобалось, розплелась… заклала волосся заколками не ідеально, але може бути, підвела очі стрілки не її профіль… змила… просто нафарбувала вії, на губи трошки блиску і улюблені парфуми.

Тепер одяг… відкрила шафу сукні сукні сукні… яку ж обрати??? 10 хвилин простояла вдивляючись в асортимент шафи. Стало смішно з самої себе «немає, що вдягнути, немає де повісити». Блакитна пасує до очей, зелена просто чудова шоколадна підкреслює талію, синя просто зручна, зелена просто гарна…. АААААА як важко бути дівчиною… довго повагавшись вдягла жовту (не знаю чому) вона була проста і водночас цікава легка і стримана те що треба для жаркого літнього вечора. Залишилась дрібниця взуття ну тут легше… кеди просто кеди це зручно і стильно покрутившись перед дзеркалом Соломія залишилась задоволена зображенню.

Натомість Браян просто прийняв душ… вдягнув першу ліпшу футболку і шорти, а далі не міг зосередитись і постійно годив туди сюди без діла. Він обдумував майбутню розмову з дівчиною. Будував уявний діалог, але постійно чомусь в думки проривались портрети сьогоднішніх візитерів… він все більше переконувався в тому що він їх уже бачив от тільки де? І коли?

-Пора.