11

-Ідіотка! Це ж треба так позоритись. Не могла нормально поговорити? Вічно ти зі своїм сарказмом. Сказала сама до себе Соломія. Вона вже хотіла піти до бабусі типу просто так. Але почула дзищання телефону. Кинулась до нього з надією, що Браян вирішив ще щось їй написати, але це був не він.

«Як поживає моя маленька ЦУКЕРКА? Ніхто не ображає, хоча тебе образиш, удар лівою з чотирьох років поставлений ідеально. Я чув ви з тим іноземцем викликали бурю емоцій в оточення.=)» прийшло повідомлення від Михайла.

«Ти про що? І від коли ти так грамотно висловлюєш свої думки? Тебе, що підмінили чи викрали інопланетяни?» Соломія і справді дуже здивувалась, брат завжди пише з помилками, а тут навіть розділові знаки. Це дивно.

«Та ні просто багато практикуюсь у грамотності написання. Познайомився я тут з однією дівчиною…»

«А де ж фото і детальна інформація для сестри?»

«Так моя сестра, до твого відома, покидає навчання і виходить заміж за іноземця» з купою смайликів які прижмурюють очі і показують язика .

«Яка сестра?» Не розуміючи відписала Соломія.

«Соля прокинься!!!У мене тільки одна сестра!!! І це ти!!!» +Соломія довго дивилась на екран свого смартфона. Потім до неї дійшло. Що це хтось з друзів брата передав йому свіжі сплетні.

«Ха ха ха! Він уже відбив у тебе саму палку прихильницю! Так, що мені нічого не світить.» З сумним смайлом відповіла Соломія.

«От «негодяй», прямо редиска цей Браян, може йому лице начистити до блиску? Як можна було тебе проміняти на ту козу?» не забувши додати купу веселих смайлів написав Михайло.

«Сиджу вся в сльозах» Підігравши брату написала Соломія.

«Не кисни Соль. Мені пора. Скучаю»

Соломія написала у відповідь:

«Ми тут теж без тебе сумуємо, особливо я. Надіюсь у тебе все добре?!»

Відставивши телефон підійшла до дзеркала переплела свою косу, думала трохи підфарбуватись, але бабуся точно щось запідозрить, тому просто посміхнулась і вийшла з будинку. Сьогодні батьки були на роботі. Мама повернеться через декілька годин, а тато аж завтра, поручені завдання вона вже давно виконала, бо не любила відкладати роботу на потім. Тому з спокійною душею переступила поріг і попрямувала до бабусі.

-Добрий день дідусю. Підкралась вона не помітно в притул до старого.

-Ой Солічко ти як маленька, налякала діла, от вже, біжи до бабці на кухню, вона саме ладнує обід, ти ж з нами пообідаєш? Запитав дідусь.

-Добре дідусю, а як твоє коліно? З турботою запитала вона.

-На місці. Посміхаючись відповів дід.

Соломія ще на сходах відчула аромат смаженої цибульки і сала, це могло значити тільки одне – ВАРЕНИКИ. Її улюблена страва ще з дитинства. Радісно посміхаючись вона повернула стареньку сріблясту ручку і відчинила двері. І справді бабуся варила вареники.

-От нюх маєш. Посміхаючись сказала бабуся.

-Добрий день, я взагалі то думала тобі чимось допомогти. З ранку усе у дома переробила. Трошки ніяковіючи за те що казала не правду бабусі сказала Соломія.

-А допоможеш вареники їсти? А потім клумбу сполиш, бо в мене тиск щось на цю погоду скаче…. То дощі йшли не перестаючи, то вже спека така, що не продихнеш.

-Бобре бабусю, але клумбу я зараз почну, вареникам ще довго.

-Та посидь, поговори зі мною, розкажи як ви там за покупками сходили, правда хлопець хороший, ввічливий такий.

-Та нормально Бабусю сходили, от тільки тепер його мені в женихи записали. Вже навіть Мишко сьогодні питав, що і як.

-Це ніхто не народився щоб його не обсудили, ти цим не переймайся розумні не повірять, а дурні подумають, що так треба.

-От вмієш ти бабусю знайти завжди влучні слова.

-Тож життя прожила все Солічко….

Вони ще довгенько порозмовляли потім Соломія накрила на стіл та покликала дідуся на обід. Всі тільки розсілись на своїх місцях, як шалено загавкав їхній собака.

-То мабуть хтось по дорозі з собакою іде. Сказав дід.

-Та ні бач не перестає дзявкати, ану вийди глянь, може хто прийшов.

Дід не хотячи піднявся і вийшов за столу, а Соломія затамувала подих, вона всім серцем надіялась, що це Браян і не помилилась.

-Валя приймай гостей. Коротко сказав дід коли відкрив двері. Бабуся аж з місця піднялась з цікавістю розглядаючи гостя.

-Добрий день, вибачте я не вчасно, просто хотів вам віддячити за гостинець і за внучку, вона дуже допомогла мені учора. Така мила і гарна… не закінчивши свого монологу Браян побачив у кутку Соломію яка почервоніла і тихо сміялась. -Ось прийміть в знак моєї вдячності, а я піду не буду вам заважати, смачного. Він протягнув велику коробку цукерок. Зробивши крок на зад, розвернувся, але зустрівся поглядом дідуся і вся його впевненість випарувалась.