7

Прокинувшись рано Соломія вперше за довгий час не почала розшукувати свій смартфон під подушкою, сьогодні її зовсім не цікавили ні друзі, ні знаменитості дописи яких вона переглядала кожного ранку. Всі її думки займала лише одна людина, ні вона його не любить, він їй навіть не подобається, такий нахаба самовпевнений, і за, що їй таке щастя? Учора вечорі написав Михайло, з його повідомлення було мало користі, тільки вказівки на подальші дії і одне дивне прохання-наказ: «Не питай у нього багато, і взагалі мало з ним спілкуйся». Дивно, але Соломія цього разу була не згодна з братом. Цікавість з’їдала її з середини. Вона ні про, що не могла і думати окрім свого нового знайомого. Який відрізнявся всім від звичних їй людей. Ні вона його не ідеалізувала, ні він не був кращим просто був іншим.

Так як сьогодні була субота, ніяких особливих планів вона не мала тому вирішила навідатись до Браяна, але так, щоб це не виглядало дивно. Добре знаючи свою бабусю, план родився швидко. Ледве дочекавшись 9 ранку Соломія попрямувала до бабусиного будинку. Не показуючи свого інтересу вона почала розмову з далека.

-Добрий ранок бабусю? Як ваше здоров’я? Що там дідусь? Михайло вам привіт передавав, каже що скучив. Привітно сказала вона.

-Добрий ранок Соля. Та все нормально тиск скаче, дід пішов косити. А що ж там Мишко розказує? Є в нього, що їсти? Може щось вислати? Почала звичну мову бабуся.

-Та бабусю все в нього добре, каже дуже все смачно тільки не вистачає твоїх пирогів.

-То кажеш добре годують, ну і Слава Богу. А в нас тут квартирант з’явився. Такий ввічливий, молодий, ще й гарно платить.

-О то де ви його відкопали такого «чудесного». З іронією запитала Соломія.

-Та то Андрієвий друг якийсь. Ти ж знаєш у нього завжди друзі хороші. Знаєш Соль, може би ти сходила, якого гостинця занесла.

-Ба то нащо?

-Соломія не будь така, тож людська дитина. Тільки приїхало нікого тут не знає, сам самісічкий, а я тут борщу наварила, піди занеси скажеш від мене. І спитай, може йому яка допомога потрібна, може поїдь з ним в райцентр щось купите. Бо мені видається городський він, нічого не в тямить у нашім захалусті.

-Бабусю ну скільки я тебе просила? Ну яке захалустя? Тишина для душі рай для серця. Подиви яка краса навколо, ніякі курорти не зрівняться. Але я не хочу йти до того твого квартиранта, нащо воно мені. Сказала і затамувала подих Соломія. Насправді їй дуже хотілось не просто йти, а навіть бігти бо Браяна. Вона навіть, сама цього не розуміла.

-Браян хороший хлопець, а ти вередунка маленька, зараз візьму кропиву. Жартуючи сказала бабуся.

-Ну добре занесу я твій борщ.

-Тільки передягнись.

-Бабусю, а що не так з моїм одягом? Нормальні джинси.

-Вони то нормальні Солю, але в сукні тобі краще. Пам’ятаю, як ти була мала то тільки в сукнях хотіла ходити в п’ять років у тебе їх було більше двадцяти. І коли в тебе хто питав що тобі купити ти всім казала: -Патя і каляску і лялю і туфлі.

-я б і зараз від ляльки не відмовилась. Розсміялась Соломія.

-От дівка, скоро вже дітей бавити, а вона б ще ляльками бавилась.

-Добре я одягну сукню.

-Ту блакитненьку що тато тобі з Мишком подарували вдягни.

-Ну все бабусю ти мені тепер винна два бажання.

-Я подумаю, біжи переодягайся.

Соломія театрально набурмосилась, але швидко пішла втілювати бабусине побажання. Вона і сама планувала вдягти ту сукню. Ні вона не хотіла вразити Браяна, ні, просто вона любила цю сукню тай личила вона їй. Коротко переповівши розмову мамі і на швидкоруч зібравшись вона зайшла знову до бабусі (жили вони в сусідніх будинках),взяла зладнований «гостинець» для Браяна. І вже через 10 хвилин стояла перед дверима і ніяк не наважувалась постукати.

І цього разу їхня зустріч була дивною, але дивнішою була розмова. В чомусь він дійсно правий : «якщо ти не знаєш, про існування іншого виміру це не означає, що його не існує…» Якби Соломія мула менш праглатичною можливо вона і повірила би у інший вимір, але ні. Це просто жарт.

Через 10 хвилин Браян усе з’їв, і вона вийшли з будинку.

-А закривати не будеш? Здивовано запитала Соломія?

-Справжнього злодія – це не зупинить, а чесний і так нічого не візьме.

-Браян замкни двері, твоя філософія в даний момент не має значення, просто замкни двері і все.

-Соломіє, а тобі не здається, що ти не маєш мені вказувати, що і коли робити?

-Мені здається, що ти хочеш сам їхати за покупками.

Соломія розвернулась і попрямувала на вихід з подвір’я, але Браян її наздогнав в декілька кроків, і легенько вхопивши за руку смикнув в інший бік.

-Ей! Ти що робиш?

-Вибачаюся. Посміхнувся хлопець і іншою рукою подав Соломії квітку білої півонії.

-За що ж ? прийнявши квітку і не відриваючи очей від очей Браяна запитала Соломія.