6

Знайомство з будинком і власниками пройшло досить добре, його мало запитували, просто провели екскурсію будинком іноді вживали дивні і невідомі за значенням слова. Посміхались і були милими, на перший погляд людьми. Сюрпризи чикали потім, оселившись в маленькому будиночку, з досить доглянутим квітником в якому майоріли різнобарвні іриси і величезні бутони неймовірної краси квітів, назви яких Делшер не знав і соромився запитати. Навколо будинку зеленів уже не молодий сад. Будинок був стареньким, але затишним. Не було тут тієї розкоші, до якої так звик Дел, але звичка не означає любов. Йому тут подобалось усе: повітря, рослини, колір віконних рам, дивний пристрій для добування води, кумедні меблі, і чудні світлячки під стелею. Він здивовано оглядався все його дивувало і захоплювало. Господиня, старша жінка, показавши будівлю оголосила ціну.

- 200 гривень в місяць і за світло платитемеш сам, магазин не далеко, якщо щось потрібно то і я не далечко живу, он там бачиш через 5 хат. Тільки пристойно поводься, я розумію молодий, красивий, але дівчат табунами не водити, алкоголю багато не вживати, якщо згодний то ось ключ.

- Так згодний, от вам за два місяці і на світло, я не розбираюсь в тутешніх оплатах. Він протягнув господині гроші, та не поспішаючи взяла, порахувала і здивовано глянула на хлопця.

- Це багато синку. Сказала жінка.

- Ну можливо я на три місяці залишусь. Посміхнувся він.

- Та тут на рік вистачить.

- хто зна, хто зна...

Отримавши ключ і короткі настанови за доглядом, або користуванням певними речами і розпрощавшись з , як виявилось бабусею Соломії, Дел вирішив відпочити і обдумати свої подальші дії, але спочатку водні процедури, іжа , сон. Але саме тут і очікували сюрпризи. Водної кімнати не було. На так званій кухні не було їжі, а ліжко було порівняним з його крихітним. Дел вирішив не шукати проблем на пустому місці і сходивши в напрямку магазину який йому люб’язно показали, купив дивної їжі. Перебуваючи все більше у цьому вимірі Дел розумів наскільки Костя був правий, коли казав що треба все добре обдумати. І ще Костя казав, що гроші ніколи не бувають лишніми, аде навіть вони не допомогли Делшерові смачно поїсти.

Зайшовши в магазин він по звичці хотів купити сере м'ясо яке тут пропонувалось тільки у вигляді льоду, овочів знайомих ні на перший погляд ні на другий він не знайшов. На його щастя в магазин саме зайшла якась жінка і Дел як і годиться чоловікові пропустив її, вона ж глянула на нього як на трошки хворого і почала скуповуватись за її нескінченим потоком слів він не встигав. Тому ледве не збожеволів допоки вона вийшла з магазину. І оголосив те що запамятав з її списку. Там була схоже на насіння «ГРЕЧКА», на білий пісок «САХАР», брусок «Дрожжів», вирішивши що на сьогодні йому вистачить, розплатившись за покупки він йшов до дому з надією смачно поїсти. Але це у нього не вийшло, бо продукти які він купив потребували хоч мінімальних кухарських знань, яким Делшер не володів зовсім. Тому прийшовши до дому і розірвавши пакет з «гречкою», скоштував дрібне насіння і був не приємно вражений. З «сахаром» усе було просто він був солодкий, але ним не можливо було наїстись, останній продукт був гидкішим за всі. Тому досить сумним і голодним він просто вклався спати.

Наступний ранок був важким по своєму: по-перше усе боліло від незручного ліжка, по-друге Делшер був голодний (голодний чоловік – злий чоловік), по-третє у нього не було плану подальших дій…

Розібравши свої нечисленні речі. Дел вийшов на вулицю вдихнув свіже повітря, потягнувся підійшов до пристрою який добував воду знову хотілось усе зробити за допомогою магії, але не вийшло. Поки він стояв і згадував як же користуватись цією штукенцією, він раптом помітив, як уже коло дверей будинку, з ноги на ногу переминаючись, стояла Соломія, з досить великою коробкою. Дівчина виглядала нервовою, вона наче не наважувалась постукати у двері. Делшер покинувши затію згадати як користуватися пристроєм, попрямував до дівчини і вона знову різко обернулась коли він наблизився втратила рівновагу від несподіванки і впустила з рук коробку, але реакція у хлопця була миттєвою. Він схопив коробку в декількох сантиметрах від землі, і з такого ракурсу глянув на дівчину. Раптом усе перестало існувати, крім її блакитних очей.

-Бабуся просила тобі занести, так от тримай я піду. І Соломія обернувшись попрямувала до виходу.

-Соломіє! Тільки і зміг промовити Дел.

-Що?

-Поговори зі мною.

-А чарівне слово? Посміхаючись промовила вона.

-Апла Крос. Не задумуючись сказав він.

-Що що? Здивовано підняла одну брову Соломія

-Чарівне слово. Відповів Дел продовжуючи любуватись нею.

-Ти коли небуть чув про вічливі слова? От справжні чарівні слова, а не оце твоє бебеббе.

-Буду мати на увазі, що у коробці?

-Браян звідки ви звалились на мою голову? Риторично запитала вона.

-Я ж казав з Британії я.

-Брешеш, ти з іншого виміру.

-А як ти дізналась? Стурбовано подивившись на Соломію

-Бо Британці знають, що це звичайнісінький ланчбокс, який використовують для зберігання і переносу їжі.