5

- Куди ми йдемо? Запитав Браян наздоганяючи Соломію уже на вершині насипу, поглянувши на краєвид, замовк. В далині виднілося жовтогаряче поле і все топилось в відтінках зеленого, десь  далеко гуркотів потяг і цвірінькали пташки, а на траві вже сиділа Соломія, одну косу вона відкинула на зад, а іншу взяла в руки і розпускала, щоб переплести тісніше. Він стояв замилуваний чи то краєвидом, чи дівчиною, чи обома.  В якусь мить йому так захотілось доторкнутись до маленьких пальчиків які з неймовірною швидкістю заплітали шовковисте волосся дивного кольору, він вже бачив схожий колір у тутешніх людей, але Соломіїн відрізнявся блиском відблисками  спілої пшениці.  Підійшовши до дівчини він опустився позаду неї і протягнув руку, але не насмілився.
- Ми вже прийшли. Порушила тишу озирнувшись промовила Соломія. 
- Добре, а  чому ми сюди прийшли.
-Я не хочу щоб нас бачили разом, ти зіпсуєш мою репутацію. До речі може розповіси про себе, і про те нащо тобі наше захалусття, поки є час, скоро мені передзвонять і ти підеш у своє тимчасове житло . Тільки поводься чемно, і не ображай господарів бо голову відірву і не поцікавлюся де упала. 
І тут Делшеру стало дійсно страшно, він навіть задумався, чи не збрехав йому Костя, кажучи про те, що його вимір без чарів. Бо ця тендітна дівчина зараз описала єдиний  спосіб знищення чародія. І взагалі зараз йому було не по собі, він тільки перейшов у інший вимір спланувавши свій перехід у безлюдний намбір потяга і вийшов на малолюдній станції, він ще нічого не міг сказати про цей дивний вимір і тут його чекало глибоке розчарування, замість надійного легеня (на якого він розраховував ), сиділа маленька дівчинка з висолопиним на чверть язиком і здійснювала якісь якісь дивні маніпуляції з не менш дивною канцелярією. Так Дел розумів, що перейшовши в інший вимір у нього неодмінно будуть проблеми, але ж не одразу, не з першої ж хвилини. Він звик до комфорту і поваги до своєї особи. А цей вирмір зустрів його не дуже й то привітно, спочатку він приложився до залізних дверей потяга, потім прорахувався в сходинках , коли виходив з потягу. Щей з його помічником така засада, що він в серйоз подумав про правильність свого рішення, і свою адекватність в цілому. 
За допомогою Кості він створив заклинання, яке допомогло йому вільно володіти мовою і навіть трохи розуміти діалекти, але деякі словосполучення, які вживала Соломія , не підлягали його розумінню, та доводам логіки. Взагалі ця дівчина і логіка були словами різними за значенням. А остання фраза про те, що вана не хоче, щоб їх бачили разом взагалі здивувала його.
-Ну мене звати Браян Дел. Народився в Британії, багато подорував . почав він свою розмову.
- українську звідки знаєш?
-Був хороший учитель.
-Костя?
-Так, саме він і навив. 
-То чому ти сюди приїхав? В дисертацію я не вірю.
-По-перше ти сама не вважаєш цю місцину захалустям, то чому я маю?
-Ти тему не міняй, зараз ти відповідаєш на мої питання, а не я.
-А відповісиш? Подивившись прямо у блакитні очі Соломії запитав Делшер.
-Ні. Посміхнувшись відповіла вона.
Діставши з рюкзака якусь коробку, Соломія протягла її Браяну, на мить він завмер у роздумі брати, чи ні. Але все ж таки наважився і прийняв дивну річ. Але після слів:
-Їж,  поки не охололо.
Був спантеличений. Так коробка і справді була теплою, але  не викликала у нього апетиту. Костя був правий, коли казав, що він ще дуже мало знає про його вимір і зараз Делшер починав злитись на себе, ну чому було краще не дізнатись про місцеву кухню? І що тетер? Істи якусь не зрозумілу коробку, яка навіть запаху їжі не має, ще й яскраво рожевого кольору. Тут він піднявши очі здивувався, ще більше, бо Соломія зловивши погляд посміхнулась і підсунувшись ближче легко відкрила коробку і з неї полинув прямо до носа чаруючий запах, аж у животі забурчало. Так, ця їжа була явно дивною, але їстівною, відкинувши усі свої сумніви на потім, Делшер накинувся на кругляшки з якоюсь солодкою начинкою, наче не бачив їжі, як мінімум рік.
Наївшись, він трохи знітився, бо зрозумів що для Соломії не залишив ні одного смаколика, захотів по звичці на чаклувати якусь приємну дрібничку, тим паче, що Соломія сиділа до нього спиною і вдивлялась у далечінь, але у нього нічого не вийшло. Він спробував знову, але результат був нульовим. Тоді він зосередився на своєму власному, простому  бажанню – напитись води. Не встиг він і подумати про реалізацію свого плану, як Соломія розкривши свій  рюкзак дістала з відти дивну ємкість з рідиною, схожою на воду, але більш прозорою, протягнула йому. І знову мовчки і посміхаючись показала якісь дивні маніпуляції руками. Прокрутивши невидиму різьбу з часовою стрілкою. Він спробував повторити і о диво у  нього вийшло відкрити ємкість та зробив декілька ковтків і втамувавши спрагу сказав:
-Що це за страва так?
-Пончики. Сказала Соломія.
-А в начинці що? 
-Яблука.
- а як вони виглядають?
- Ти що з іншого виміру? Запитала вже трохи роздратована дівчина, бо питання Браяна були вже за дивні.
-Т…
Тут заграла голосно весела мелодія, Делшер від несподіванки трохи підскочив, а Соломія спокійно дістала мобільний і натиснувши не зрозуміло куди почала розмовляти. У Кості вже була стара модель, так він сам казав, там було багато кнопок і він зовсім не був схожий на оце без кнопкове диво техніки. В цей момент хлопець згадав про проблему з чарами, це було дивне відчуття. Він не відчував їх більше, але це його не торбувало. Роздумуючи про своє, він прослухав розмову Соломії, тільки після того коли вона піднялась і штовхнула в плече він повернувся в реальність.
-Пішли мрійнику, зараз дізнаєшся де будеш жити, до речі гроші в тебе є? У нас звісно не столиця, але гроші правлять і нашим селом.
-Так,  в мене є гроші, показати?
-З відчуттям гумору в тебе явно погано.
-Зате з іншими почуттями у мене все добре.
Їхня розмова хоч і продовжувалась, але Делшер нічого не розумів. Потім Соломія розповіла про господарів будинку, приходились  Соломії родичами.