4

Зустріти іноземця у своєму селі це справа не проста. Тут таких з роду не було а знайти для нього житло, ще й за день, ще й щоб на очі допитливим сусідкам не потрапити – це справа не просто не легка, а взагалі місія нездійсненна якась. А ще якби їй з цього якась користь, а то тільки свої плани зіпсувала. Зваливши на свої дівочі плечі відповідальність за чужу обіцянку, Соломія впевненою ходою наближалась до залізничного вокзалу, якщо величезне приміщення в якому працювала тільки каса і малесенький зал очікування можна назвати вокзалом. Щоб трохи зняти напругу і погасити злість, бо той Браян, чи як там його в принципі ні в чому не винен, тому дівчина вирішила взяти себе в руки, а найкраще це в неї виходило під улюблені треки. Тому втикнувши навушники і додавши гучності за якихось 5 хвилин вона вже йшла підспівуючи і трошки пританцьовуючи і настрій полетів у гору усе навкруги цьому тільки сприяло.

Погода сьогодні вирішила всіх ощасливити, сонечком, що після тижневого дощу виглядало дуже мило з її боку. Соломія дійшла швидко, присіла на лавку турботливо обсаджену квітами та давно не стриженими кущами лавровишні. Замріяно поглянула на блакитне небо з білуватими хмаримками-фігурками. Розглядаючи мистецькі творіння природи, дівчина задумалась над поставленим завданнями. Мишко казав написати табличку, Соломія стягнула з плечей рюкзак і дістала з нього свій великий блокнот для ескізів, а по-модному скетчбук дістала декілька яскравих маркерів і почала повільно та впевнено виводити ім`я незнайомця. Соломія була з тих людей, що якщо за щось беруться то виконують добре, віддаючись справі повністю. Тому слухаючи улюблену музику і поринувши з головою у ідеальні лінії вона не помітила ні малочислених людей, ні прибуття поїзду, ні майже опустілого перону, ні хлопця який не зводить з неї очей. Завершивши своє маленььке творіння Соломія зняла навушники, вирвала обережно листок, заховала маркери, і витягнувши руки у перед себе почала любуватись своїм написом.

-А можна і мені глянути?

Роздалось десь зовсім поруч дівчини, що вона навіть з несподіванки впустила листок і він плавно почав падати додолу, але був підхоплений, карооким і досить симпатичним на смак дівчини хлопцем.

- Ні.

Коротко відповіла Соломія і ухопивши один край листка потягнула, але хлопець і не думав відпускати.

- Ей відпусти я тут декого зустрічаю, зіпсуєш. Нахмурилась Соломія.

- І кого ж? Може коханого виглядаєш? Запитав незнайомець.

- Так звичайно, відпусти кому кажу, з хвилина на хвилину буде потяг і він тебе точно покалічить.

- Потяг? Здивована запитав незнайомець.

- Ні мій хлопець.

- Потяг хвилин 5 як покинув цю станцію люба. Посміхаючись зауважив хлопець.

- Як покинув…. ? Яка я тобі ще люба? Зовсім не адекват? Полікуйся!

- Ну просто на твоєму листку написане моє ім’я. Я взагалі то очікував на інший прийом. Вибач мені не потрібна така дівчина.

У цю мить Соломія була така приголомшена новиною про потяг, що не могла збагнути, як так трапилось. Але швиденько взявши себе у руки вона згадала однин з законів маніпуляції людьми : «Кращий захист то напад». Чим і скористалась. Подивившисть на листок який так і ніхто не випустив із рук, вона випустила його і посміхаючись сказала:

- Ти мені взагалі обуза гарному дню Браян якось там, щасливо залишатись і успіхів у пошуках потрібної.

Відійшовши від нього вона послала повітряний поцілунок і з посмішкою переможниці попрямувала геть від вокзалу, в думках вона вже обдумувала які плани на сьогодні вона ще може здійснити.

Делшер – Браян стояв мить зачарований. Дівчата його виміру геть не такі. Вона з ним так розмовляла, наче це він винен, що вона поїзд прогавила, тай тепер взагалі не зрозуміло стає, що то робити далі, і чого замість знайомого Кості його зустрічала це по-фейськи миле і в одно час по-темному нестерпне дівчисько, бо дівою її точно не назвеш. Але давши собі слово розібратись потім, він відшукав поглядом ту, яка чомусь змушувала його ніяковіти і робити дивні вчинки, хоч їхнє спілкування тривало не більше 5 хвилин, ну і хвилин 8 він на неї просто дивився, не в змозі відвести погляд. Побіг. Чому? Сам відповіді не знав.

- Дівчино! Дівчино! Ви куди? Зачекайте я з вами! Крикнув він наздоганяючи її.

Соломія зупинилась, почувши якийсь гуркіт у голові, це рухнули її грандіозні плани на день, які вона вже встигла обміркувати.

- Ще чого.

Різко обернувшись і врізавшись у грудну клітину хлопця головою, Соломія трохи не втратила рівновагу та спіткнувшись відчула гарячу та міцну руку на своїй талії. Від чого її очі глянули різко в верх і зіткнулись з темно коричневими схожими на чорний шоколад очима, а серце пропустило декілька ударів і здається вона забула безумовні рефлекси.

- То як тебе звати, невідомко? Бо моє ім’я ти вже знаєш якимось чином. І якщо чесно мене цікавить яким. Висловився Браян.

- Соломія.

- Гарно. То що Соломія будем робити далі?

- Для початку прибери свої руки. Потім купимо тобі їжу і подумаємо про житло, на цьому моя місія буде завершена.

- Як це я думав ти моя слуга… хоча дивно зазвичай дітей не присилають.

Соломія подивилась в небо і проричала згадуючи не злим тихим словом брата, який їй нічого так і не розказав.

Нічого кращого не придумала як стукнути кулаком по міцному пресу, що відчувся під її досить сильним ударом. Браян посміхнувся на це. Нехотячи вітпустив дівчину яка зразу відійшла від нього.

- Давай домовимось зразу. Мені твоя дружба не треба ні в яких проявах. Тай на іноземця ти до речі не схожий. І говориш без акценту, і одягнений по-нашому. Хоча мені все одно. Давай швидше вирішимо твої проблеми і розійдемось, як у морі кораблі. ОК?