3

Вже наче кінець травня, і скоро розпочнеться календарне літо. Та чомусь у цьому році Україну накрив сезон дощів. Як казав Форрест Гамп «Одного разу почався дощ і не припинявся чотири місяці. За цей час ми дізналися всі види дощу: прямий дощ, косий дощ, горизонтальний дощ, і навіть дощ, який йде знизу вгору». От так і в нас, правда не чотири місяці, але йшов дощ і ми теж пізнали його види.

Соломія жила з батьками і братом у невеличкому селі коло районного центру, її це влаштовувало, вона не дуже любила міську метушню. Їй більше подобалось свіже повітря пропахле дощем і весняними квітами, тишина і помірна швидкість життя. Не можна сказати що вона любила дощі, вона їх просто приймала, як належне вважаючи, що всяка погода потрібна комусь або чомусь… саме таким і був її ранок сьогодні спокійним, на вулиці було тихо, подував легенький вітерець, було по-ранковому холодно і вона не кваплячись допила свій чай, доїла сніданок провела свій звичний ретуал з інстаграмом, взяла свій звичний рюкзак і вийшла з будинку, не забувши поцілувати маму на прощання. Вона так робила завжди. Кожного дня скільки себе пам’ятала. Їй так подобалось відчувати мамине тепло бачити її ласкаву посмішку – це була її вершина щастя. Сьогодні був звичайний день, схожий на сотню інших, але чомусь дівчину переповнював гарний настрій, саме тому вона вирішила попросити маму заплести їй дві коси (хоч може – це і по-дитячому виглядало), одягнути улюблену футболку з МініМаюс, джинсовий сарафан і зручні кросівки довершили образ маленької школярки, якій до речі вже було 16. У цей день в неї була купа справ. Але настрій був підвищений, тому вона посміхаючись рушила звичним маршрутом, у ще більш звичному напрямку. Як раптом її новенький смартфон продзищав, подивившись на екран вона здивовано поморщилась, Мишко ніколи так рано не прокидався без нагальної потреби, тай ще різниця у часі… відкривши повідомлення Соломія ляснула себе по голові рукою і тупнула ногою, а на екрані світилось:

« Доброго ранку Соломійко, я надіюсь ти не забула зустріти гостя? Його потяг прибув годину тому».

В голові дівчини промайнув їх останній ранок разом, і дивне прохання брата, зустріти якогось іноземця. Вона зовсім забула про цю розмову. Тим паче Мишко їй так і не написав про всі деталі цієї не зрозумілої справи.

«Кактус ти при своєму розумі? Який гість? Який поїзд? Ти ж мені навіть не повідомив про це…. Я тебе приб’ю» полетіло у відповідь повідомлення для брата.

« Та от кажу, сьогодні прибуде він десь через півтори години, по вашому часі. В тебе ще вічність по переду. Ти встигнеш добратися. Інфо: Браян Дел буде виходити з 5 вагона напиши табличку».

«Твоє щастя, що ти далеко придушила би. А як він виглядає? І що мені з ним робити?»

« Соля нічого не пристойного. Я не знаю, як він виглядає, скоріше за все, як іноземець он і англійську по практикуєш. А тепер про справи 1. – житло; 2. – їжа; далі якось розберетесь можна спочатку їжу». Поставивши купу смайликів вийшов з чату Мишко.

В цей момент Соломія аж кипіла від злості, так брат її ще не вибішував ніколи, навіть в дитинстві, коли зламав її улюблену ляльку, яку вона берегла як зіницю ока, вона злилась менше. Але батько її виховав людиною слова. Раз обіцяла – треба виконувати. Глибоко вдихнувши і зітхнувши декілька разів вона зібралась, розвернулась і пішла в інший бік, набираючи в телефоні повідомлення і відміняючи усі свої сьогоднішні плани.