Розділ 41. Дозвіл

— Зробимо невеличкий підсумок, — протягує Ангус із в’їдливим тоном, примружуючи очі. — Ти прагнеш втілити всі ті безглузді мрії, які ми озвучили в день, коли покарання Велеса було найбільшим із наших бід?

Ми стоїмо на задньому подвір’ї після виснажливого тренування. Усі розпашілі та виснажені, але я нарешті помічаю бодай тьмяну тінь зацікавленості на обличчях моїх друзів. Ось тільки звичка Ангуса колоти всіх шпильками вже до біса глибоко вкоренилася за ці два тижні!

Чотирнадцять пішов у будинок, тому що Лілея покликала його поговорити про обід. Здається, у нас закінчилося щось із харчів. Ганц прибуде лише під вечір, тож маю підозру, що їжі буде рівно стільки, аби придушити бурчання шлунка до вечері, і не більше.

— Маєш щось проти? — різко відповідаю я рудому, адже мені вже вкрай набридло його постійне невдоволення та дорікання. 

Решта групи тільки переглядається між собою. Кріста, звісно, здається найменше з усіх зацікавленою, але я просто не встигла запропонувати їй вигадати щось і для себе! Це руде стерво не дозволило мені завершити мою пропозицію! Катерина важко зітхає й притискає до себе схрещені на грудях руки, ніби прагне захиститися від чогось незрозумілого. Їй очевидно незручно знаходитися поряд із рештою: вона ледь приховує бажання чкурнути на гору та поринути в обійми сну, де на неї чекає Пауль.

Гвін уважно спостерігає за нашою сваркою, але не втручається. Те саме й Акей, однак на відміну від кам’яного обличчя Хвана, Акі принаймні усміхається. Лише Еффі мовчки підтримує мене радісним виглядом, проте їй бракує наснаги вступати в суперечку. Ангус такий пронирливий і колючий, що інші просто звикли до його поведінки й вирішили не втручатися. Не чіпай реп’ях — то й він не причепиться.

— Маю щось проти? — передражнює мене Мюррей, наче це й справді очевидне питання. — Агов, Ханно, схаменися! Ми вже давно не ті наївні дурники, що сиділи колись на березі річки й верзли казна-що. Бажання? Вони тепер геть інші! — Він пирхає з показною поблажливістю. — Та навіть якби моє лишилося тим самим… ти справді шукатимеш мені дівчину? Чи, може, сама запропонуєш нею стати, га?

— Це тобі варто схаменутися, друже, — спокійно промовляє Акей, хоч в його голосі й відчутні суворі нотки. — Вона просто хоче хоч трохи оживити нас. Гадаю, нам усім не завадило б відпочити й бодай на мить забути…

Брейвхард не домовляє, зустрічаючись очима з Катериною. Штольц виглядає так, наче кінець його фрази здатен сколихнути весь світ. Її очі блищать від горя, про яке він волів би не згадувати. 

Ангус уже розкриває рота для чергової шпильки, проте погляд Гвіна і його сердитий вираз змушують рудого прикусити язика. Хван захищає мене попри очевидну образу. І від цього всередині все стискається ще дужче. Він мені подобається. Дуже подобається. Я навіть дозволила статися тому поцілунку…

То чому я не можу просто підкоритися власним почуттям? Невже досі вважаю себе негідною їх? Чи… негідною Гвіна? Хіба мені заборонено бути щасливою? Це до біса лякає, тому що я відчуваю свою слабкість. Однак цей страх завдає болю в першу чергу Гвінові, отже мені справді слід схаменутися та зробити вибір. Підкоритися страху, або…

— Я б дуже хотіла втілити свою мрію! — раптово випалює Еффі, перебиваючи навіть хід моїх думок. — Досі хочу. Якщо ви… дозволите.

Вона важко видихає, ніби для цього короткого прохання довелося зібрати геть усі сили.

— Бачиш, Ангусе, — в’їдливо усміхається Акей, — не всі поділяють твою думку та настрій. — Брейвхард зазирає мені в очі, а потім додає: — Я теж підтримую ідею Ханни. Тим паче, що жоден бал не обходиться без випивки!

Всі усміхаються через останню фразу Акея, навіть Ангус зрештою зітхає і переймає настрій більшості. Але Катерина все ще помітно вагається й мовчить. Її губи тремтять, наче ця згода може зрадити Пауля, а вона просто не може цього допустити.

— Щодо мрії, — раптово промовляє Кріста, радісно усміхаючись нам, — у мене теж є одна… — Дівчина зніяковіло опускає очі, а потім несподівано підіймає їх на Мюррея. — Я прагнула бодай колись побувати на справжньому побаченні. Тож якщо наші мрії збігаються… чекатиму на твоє запрошення!

Кріста підморгує Ангусу, змушуючи нашого колючого й недоторканного хлопчака вмить зашаріти. В нього навіть вуха стають під колір волосся! Акей, звісно, ніколи не впускає подібних нагод, тому одразу ж жартівливо підганяє Мюррея, аби той не зволікав, та заходиться веселим сміхом.

Нарешті. В цьому місці знову лунає сміх. Вони усміхаються, поводячись так, як і раніше. Моє серце стискається у грудях, адже мені до нестями бракувало цієї легкості та радощів. Навіть у Катерини з’являється гірка усмішка крізь сльози, які вона змахує та тихо сміється, підтримуючи решту. Я щиро прагну, аби й вона пригадала про своє бажання в той день. Веселощі та пустощі. В цьому і є вся Катерина Штольц! Без неї цей “бал” не буде таким запальним та чарівним… як би ми не старалися.

— Н-н-насправді? — заїкається бідолашний рудий, простягаючи тремтячу руку Крісті. — Ти насправді підеш зі мною… — Він так важко переводить подих, ніби йому бракує повітря. — …на п-побачення?

Серйозно? Ангус так швидко позбавляється своєї звичної в’їдливості та роздратування, що я мимоволі викочую очі через подив та здіймаю брови. Здається вітер швидко здмухує всі шпильки та невдоволення, коли гарненька дівчина манить до себе пальцем. Хлопці… Певно, мені ще далеко до розуміння їхніх думок!

Кріста з веселою усмішкою потискає руку Мюррея, ледь стримуючи сміх через незграбне й кумедне запрошення на побачення через рукостискання. Мені декілька разів випадало бачити як хлопці запрошували дівчат на побачення за часів навчання в академії, але жодного разу ніхто не простягав руку просто як для привітання.

— Тепер ти згоден втілити наші мрії? — задирливо запитую я, схрещуючи руки на грудях. 

Всі усміхаються, спостерігаючи за ніяковінням Ангуса, але той з гордістю витримує мою шпильку та киває головою. Рудий стискає руку Крісти й рушає з дівчиною якомога далі від нас. Вони прямують в напрямку річки, певно, аби поговорити без зайвих допитливих очей та вух.