Розділ 38. Поховання

Сьогоднішній світанок видався холодним і безбарвним. Ганц копав могилу всю ніч, не зупиняючись ні на мить, поки інші в будинку марно намагалися зібрати себе докупи. Тепер ми стоїмо вишукані в ряд перед лячною ямою, глибокою настільки, що з неї виглядає лише руда голова Ганца, яка повільно рухається серед вогкої землі.

Всі зберігають похмуре мовчання. Всі, крім Катерини, яка розриває горло від пронизливого крику, а я міцно тримаю її ззаду, обхопивши руками, аби стримати, поки вони не закопають її коханого. Я відчуваю, як вона здригається, коли Акей з Гвіном підіймають загорнутого в старе простирадло хлопця з холодної землі, а тоді повільно несуть до клятої ями. Вони знов кладуть його біля самого краю, аби Гвін стрибнув всередину до Ганца, а тоді Акей допоміг їм затягнути в яму Пауля.

— Ні, благаю вас! — верещить Штольц, пручаючись у моїх руках так шалено, що мені ледве вистачає сили втримати її.

Ганц і Гвін з’являються на поверхні: Гвін разом з Акі повертаються в стрій, а Ганц починає засипати могилу. Лопата врізається в землю, видаючи глухий, моторошний звук. З кожним ударом Катерина здригається все дужче, дрижить, волає так пронизливо, що мені закладає вуха.

Він був поруч із нею: тримав за руку, обіймав за плечі, палко цілував. А тепер він лежить у далекій, вогкій ямі й не дихає. Не відчуває ані болю, ані страху. Пауль настраждався за життя так тяжко, що просто не знайшов виходу з того пекла. Але тепер усе скінчено. Йому більше не доведеться страждати.

В якусь мить Штольц різко смикає рукою й виривається. Її лікоть здіймається вгору й навідліг врізається мені в обличчя. Хруст. Світ на мить тьмяніє. Я відчуваю, як ніс палає, а потім цівка крові ллється з носа, доходячи до губ. Катерина відштовхує мене в груди, і я хитаючись роблю крок назад та намагаюся вловити рівновагу. Мимоволі я проводжу долонею по губах й роздивляюся свої закривавлені пальці.

Акі кидається за Катериною, вчасно хапаючи її за руки, коли вона вже збиралася стрибнути в яму до Пауля. Брейвхард обхоплює її ззаду, як це нещодавно робила я, і відтягує кричущу дівчину якомога далі від могили.

Еффі та Кріста не мають сили навіть підняти очі. Вони застигли на місці, тихо плачучи та кривлячи обличчя від жахливих, розпачливих криків подруги. Ангус виглядає настільки хворобливо блідим, що здається, ніби він може впасти від легкого подиху вітру. Він не намагається втішати Катерину, адже просто не знаходить у собі сили навіть зрушити з місця. Шок від втрати товариша, з яким ще нещодавно жартував і сидів за одним столом, сколихнув світ рудого Мюррея. Хоча й можливо, їхнє випробування просто вичавило з них усі соки. Гвін стоїть із незмінно кам’яним обличчям, незворушно спостерігаючи, як Ганц працює лопатою.

— Ось бачиш, — несподівано до мене звертається Чотирнадцять, підійшовши так беззвучно, що я ледь помітно здригаюся, — як складно з людьми, які не можуть дати собі раду, сестро. Катерина неконтрольована й хаотична, а звідси й небезпечна. 

Його слова змушують мене зазирнути йому в обличчя через хвилю обурення. Він вважає це доречним: казати про подібне з такою байдужою легкістю? 

— Небезпечна? Чотирнадцять, чорт забирай, вона втратила коханого! Ти це бодай усвідомлюєш? — ціджу я крізь зуби від неосяжного обурення.

— Я завжди подумки рахую до десяти, дозволяючи собі прожити своє горе рівно стільки. Але коли відлік завершується, я просто придушую в собі почуття, якими б сильними вони не були, — каже наш командир, ніби ігноруючи мої слова.

З мене виривається пирхання. Намагається навчати мене навіть за таких обставин? Та що з ним, в біса, не так? 

— Якого дідька ти мене так дратуєш?! — кричу я на нього, несвідомо хапаючи брата за комір його сорочки.

Всі тієї ж миті зиркають в наш бік. Навіть Ганц дає собі перепочинок, витираючи краплі поту з чола, та дивиться на нас втомленими очима. Тільки Катерина продовжує жалісно скиглити, ледь розбірливо вигукуючи ім’я Пауля. Здається, нею опанувало спустошення та безсилля, інакше їй би вдалося вирватися, адже Акей в цей час повністю перевів свою увагу на мене та командира, що вже пропалює мене своїм фірмовим вбивчо-зміїним поглядом.

— Тобі мало розбитого носа? Якби це дозволив собі хтось інший… — він дивиться на мою руку, що стискає його комір, і говорить роздратованим шепотом, приглушуючи голос так, аби решта не розчула його слів. — Від нього й мокрого місця не лишилося б. Дякуй Богам, у яких ти не віриш, що ти моя сестра.. 

Чотирнадцять не виривається, але дає чітко усвідомити, що я наразі роблю величезну помилку, принижуючи його авторитет перед іншими. Тон його голосу, невдоволений вираз обличчя, різке пирхання та злісні очі, що пропалюють в мені дірки — все це змушує мене повільно випустити його комір та опустити руку.

— Вибач…

— Підлатай їй розбитий дзьоб! — гнівно випалює командир, дивлячись на Еффі, чим не дозволяє мені договорити. — Я чекатиму на вас всередині. — Тоді він переводить погляд на Хвана й додає ще один наказ: — Іди за мною. Десь має бути ще одна лопата. Інакше стирчатимете тут до обіду.

Чотирнадцять рушає до будинку такий напружений і роздратований, що навіть його хода починає пружинити. І Гвін слухняно підпорядковується наказу командира та мовчки рушає за ним до будинку.

— Що між вами трапилося? — спокійно промовляє Еффі, підходячи до мене. — Чому Жако такий розсерджений на тебе?

Ганц продовжує набирати землю лопатою, заповнюючи простір цим лячним звуком, від якого волосся стає дибки. Грінвольд підносить декілька пальців до мого носа, і звідти виходить чарівне фіолетове сяйво. Я кривлюся від неприємного хрускоту, що відлунює навіть у моїх думках.

— Все гаразд, — відповідаю я примружуючи очі й струшую головою від неприємного відчуття, через яке мимоволі навертаються сльози на очі. — Я просто не змогла себе стримати. Він завжди до бісової мамці байдужий!

— Або лише прагне здаватися таким, Ханно, — тихо промовляє білявка опускаючи руку. — Твій ніс тепер в порядку. Ось тримай.