Розділ 35. Мерехтливе блакитне полум'я

— Сьогоднішнє випробування буде складнішим за минуле, — промовляє Чотирнадцять, намагаючись приховати тривогу за незворушним виразом обличчя.

Ось ми й знову стоїмо на подвір’ї: вишикувані в шеренгу, завмерлі під суворим поглядом командира. Справа серйозна. Якщо минулого разу Чотирнадцять поводився зверхньо, кепкуючи з наших травм і тяжкої долі, то тепер його суворість відверто лякає мене.

— Ще складніше? — не стримується Катерина, здіймаючи брови від подиву. 

Штольц силкується не виказувати хвилювання, однак її губи зрадницьки тремтять, а рухи стають різкими й напруженими, немов дівчина ледь утримує страх перед тим, що чекає на нас цього разу. Звісно, що гірше за те, що ми пройшли поки й уявити неможливо.

Складніше… Я ж ледь не померла під час минулого випробування. 

З мене виривається важке зітхання і я стискаю руки в кулаки, аби не видати слабкості, не дозволити іншим помітити, як сильно боюся не впоратися. Втім, здається, що слова командира вразили не лише одну мене. Ми всі завмерли, охоплені страхом, усвідомлюючи, цього разу нас може спіткати справжня біда. 

— Наразі Лілея готує місце проведення нашого з вами випробування, — продовжує командир, не звертаючи уваги на бліді обличчя та налякані очі, що уважно стежать за кожним його рухом. — Я нічого не приховую від вас. Не впораєтеся — помрете. Ми навмисно продемонстрували ваш найстрашніший біль, щоб ви мали час прожити його й знайшли в собі сили вистояти. Ганц тренував ваші м’язи та навички ведення бою, він загартовував вас на фізичному рівні, але це випробування… воно робить із людини справжнього легіонера, який з усмішкою ладен заглянути в очі самій смерті. Кожен із нашої трійки — Лілея, Ганц та я — проходив через це випробування, і, як ви бачите, склав успішно.

На мить Чотирнадцять із Ганцом обмінюються поглядами, немов пригадуючи щось, відоме лише їм двом. Мій брат теж проходив через це… Чи згадував він ту сиру, холодну в’язницю Західної когорти?.. Під час тренувань він більше ніколи не торкався цієї теми, наче навмисно уникаючи будь-яких згадок. Певно, він здолав свій страх і біль, відпустив минуле та дозволив спогадам згоріти в тій пожежі у фортеці.

Але чи впораюся з цим я?..

Однак Ганц лише вкотре пирхає, відводячи погляд від командира, вочевидь стримуючи новий спалах невдоволення. Такий доброзичливий і простодушний хлопець тепер геть не схожий сам на себе після випадку з Гвіном, який ледь не обернувся трагедією для нас усіх.

Справи й справді кепські, еге ж?..

— Я все ще не розумію, що на нас чекає, — промовляє Ангус, хмурячи лоба. — Тобто ви показали нам наші страхи, щоб ми подивилися на них з іншої сторони та мали час усе обміркувати? Але що тепер? Знову занурите нас у ті гіркі спогади?

Чотирнадцять киває, підтверджуючи здогадки Мюррея. Здається, лише Ангус здатен зараз бодай щось зрозуміти. Мене надто зачепили слова про складність цього випробування. Пекло! Та я просто втратила здатність мислити тверезо! Ні, я боюся не за себе… Ми всі ледве впоралися з попереднім потрясінням. Що, як цього разу не всім вдасться витримати? Вони помруть?..

А якщо мій сон… справді передвіщав щось лихе?

— Ви вип’єте особливий еліксир, створений винятково для іспиту легіонерів, — командир виймає з кишені жилета маленький флакон і демонструє його нам. Рідина всередині на диво прозора, ніби це не чародійське творіння, а звичайна вода. — Алхіміки розробили формулу, що вводить людину в транс і впливає на нервову систему. Вам усе здаватиметься нічним кошмаром, який повторюватиметься сотні, а то й тисячі разів, змушуючи заново проживати власні страхи. Знову й знову, доки ви не знайдете вихід і не здолаєте їх. Якщо ж страхи зламають вас, надломлять волю, зруйнують щось глибоко всередині… — він робить коротку паузу, — ви просто не вийдете з цього стану. Ви помрете, не прокинувшись.

Я жадібно набираю в легені повітря й вмить завмираю, відчуваючи як грудну клітину стягує спазмом. 

Пекло!.. Хтось може не прокинутися? Застрягти назавжди у нескінченному кошмарі?..

Мені ледь вдається знов опанувати своє тіло та видихнути повітря повільно через рот, доки ніхто не помітив наскільки все це злякало мене.

— І як нам знайти вихід? — першим говорить Гвін, озвучуючи думки решти.

— На це питання в мене немає відповіді, — спокійно відповідає Чотирнадцять, зустрічаючи погляд Хвана. — Кожен з вас має зрозуміти це самостійно.

То ось чому останні два тижні Ганц ходить чорніший за грозову хмару й без упину бурчить, що ми не готові? Він заздалегідь знав, через що нам доведеться пройти. Якщо їх готували десять років до чогось подібного… які в нас узагалі шанси на успіх?

— Навіщо нам помирати?.. Ми можемо просто відмовитися від цього випробування? — говорить Катерина тремтячим голосом. 

Трясця. Вона ледь тримається, аби не зірватися на істерику. Звісно. Кому кортить назавжди застрягти у своєму найгіршому кошмарі?.. Це занадто жорстоко.

— Це випробування… — командир неначе підбирає найвлучніші слова, — ви не можете від нього відмовитися. Головнокомандувач Рейган віддав наказ: усі мають пройти через це, попри втрати. Мені справді шкода, — Чотирнадцять зітхає. — Втім, ваші шанси вижити після успішного проходження суттєво зростають. Ваш розум, — він торкається скроні вказівним пальцем, — а також спокій і врівноваженість — це теж зброя. Ви пройдете крізь пекло стільки разів, що все інше здаватиметься дитячою забавкою. Простими словами, це перепрограмує ваше сприйняття страху. Тіло можна натренувати, але для всього іншого потрібні час і досвід. А у вас їх немає. В нашій когорті це випробування — щось на кшталт випускного іспиту. Після нього легіонери стають холоднокровною зброєю Легіону. 

Усі в шерензі на мить замовкають, грузнучи в бентежних думках. Колись іспитів в академії я не боялася — мені завжди було начхати, наскільки успішним буде мій випуск з того ненависного місця. Втім, цього разу на кону стоїть життя.