Розділ 22. Еффі Грінвольд

Еффі переводить подих, вочевидь набираючись сили перед складним випробуванням. Втім перш ніж рушити до Ганца, вона доволі дивно зазирає мені прямісінько в очі. Цей її погляд… у ньому я відчуваю щось крижане, вкрай тривожне. Незрозумілий холод повільно огортає мене, змушуючи шкіру вкриватися мурашками. Ніколи в житті вона не дивилася на мене настільки злісними, сповненими невідомої образи очима. Чи я зробила щось не так? Навіть Акей починає смикати рукав моєї сорочки, аби спитати, що за кішка пробігла між мною та Еффі. Якщо вже й цей твердолобий помічає поведінку Грінвольд, усе це точно не плід моєї уяви. 

Трясця. Я не пригадую її поведінки сьогодні за сніданком, адже в голові були думки винятково про вчорашній вечір та Гвіна, на якого я постійно зиркала за їжею. Певно, все було як і завжди, інакше я б точно помітила такі різкі зміни. Вона досить радісно та щиро обійняла мене, коли пан Рейган дозволив їм зняти капюшони мантій. Еффі найперша підбігла до мене, не бажаючи виринати з моїх обіймів, виходить… якщо вона й образилася, то це сталося саме за сніданком. Чи, можливо, я була надто зациклена на собі весь цей час? Що могло так сильно образити її? Пекло! В мене зараз просто голова лусне! 

Еффі нарешті зупиняється навпроти Ганца, доволі спокійно простягаючи йому свою руку. Якусь мить назад мені здавалося, що вона тремтить від остраху, але тепер я просто дивуюся, спостерігаючи за зовсім іншою, впевненою дівчиною. Її постать, рухи тіла, навіть дихання геть відрізняється від того полохливого дівчати, яке боїться власної тіні. 

— Щось з нею не так, — промовляє Акей, наближаючись до мого вуха, але його слова лунають надто голосно, аби ця фраза залишилася винятково між нами двома.

— Вона зі сніданку доволі дивно поводиться, — втручається у нашу розмову Гвін, — навіть не привіталася зі мною. Еффі ніколи не ігнорувала мене, але сьогодні просто відвернула голову, коли я заговорив з нею. Вона з вами розмовляла під час їжі?

— Ні, — я хитаю головою, понурюючи погляд, адже миттєво відчуваю провину. Я дійсно переймалася лише своїми почуттями, не звертаючи уваги на близьку подругу. — Я майже не спала цієї ночі, тому зранку думки плутались. Не пригадую, щоб ми сказали хоч слово одна одній. Навіть не обмінялися поглядом чи усмішкою.

— Вона сиділа осторонь від нас, — зауважує Акей. — Але я не надав цьому значення. Еффі зазвичай доволі мовчазна. Однак вона помітно ображена на нас трьох. — Брейвхард замовкає, намагаючись прислухатися до розмови Жако та Еффі, початок якої ми пропустили через обговорення дивної поведінки Грінвольд. — Чому вони досі не почали? 

— Вона щось попрохала, здається, — відповідає Гвін, хмурячи лоба, адже в цей самий час наш командир з лукавою посмішкою зиркає в бік нашої трійки. 

— Стає дедалі цікавіше! — вищиряється Жако, не приховуючи захвату в погляді зміїних очей. — Таємниці від найкращих друзів… це завжди погано закінчується, чи не так?

Всі дивляться на нашу трійку, проте, ніхто з нас геть не розуміє в чому справа. Еффі приховує щось від нас? Її спогад настільки жахливий, що вона попрохала Жако та Ганца про послугу? Втім решта присутніх виглядає досить напружено. Вочевидь, всі мовчки чекають ще однієї трагедії — чергової важкої долі для тендітної, беззахисної дівчини. А якщо вже Еффі приховує свій біль навіть від нас трьох, найближчих їй людей, значить, ситуація гірша, ніж ми можемо собі уявити.

— Про що йдеться? — кажу тихо, розгублено дивлячись то на засмучену чародійку з холодним поглядом, то на командира, чий вираз обличчя чомусь дратує ще більше. — Мабуть, я не розчула…

— Вона ніколи не чує нікого, окрім себе! — з люттю шипить Еффі, перебиваючи мене. — Тобі повторити, чарно?! То слухай уважно, а краще спостерігай!

Я ловлю на собі збентежені погляди друзів, які геть нічого не можуть допетрати. Катерина навіть рота відкриває від зачудування. Ангус примружує очі та зводить брови, видаючи глибоке обміркування, але й рудий вочевидь збитий з пантелику такою незвичною реакцією Грінвольд. Що вона, трясця, попрохала у Жако? Та… чи я не ослухалася? Еффі перед усіма обізвала мене чарною? 

Грінвольд з непідробним гнівом хапає Ганца за руку, й чари тієї ж миті занурюють нас у далекий, сонячний день зі спогадів розлюченої чародійки. Ми опиняємось на подвір’ї академії, і я з подивом озираюся навколо. На вулиці — жодної душі. Лише тихий, прохолодний вітер пробирається крізь одяг, змушуючи моє тіло тремтіти. Невідомо звідки лунає незвичний та вкрай роздратований голос нашої Еффі:

Найгірший день мого життя – це день, коли я зустріла тебе, Ханно. Ти стала моїм запеклим ворогом, навіть не усвідомлюючи того.Ти навіть не уявляєш, що з твоєї появи почалось моє повільне зникнення. Саме твоє існування змушує мене страждати та ненавидіти тебе з кожним днем дедалі сильніше. Що б я не робила — це лише шлях у нікуди: без минулого, без теперішнього, без права на майбутнє. І все через тебе! Я втомилася від цієї безглуздої ролі. Від  марних очікувань. Від нескінченної брехні. Мені набридло тримати на собі маску  "хорошої дівчинки". Сьогодні я нарешті дозволю собі бути собою. Я покажу вам справжню Еффі Грінвольд!

Перед нами з’являються Еффі та Гвін з тих далеких спогадів, коли вони були ще малими дітьми. Дівчинка з великими блакитними очима вбрана в рожеву сукню — на диво коштовну, як на мірки Дредмура, — прикрашену хвилястими рюшами та пишним бантом, що розпускається, мов квітка, на її спині. Від подиху вітру її одежина починає розвиватися у різні боки. Обличчя дівчинки розцвітає щирою усмішкою, а її дзвінкий сміх, мов дзвіночок, розливається подвір’ям. Однак Гвін навіть в дитинстві має досить похмурий та стриманий вигляд. Він спокійно спостерігає за Грінвольд, доки та з непідробним захватом ділиться враженнями в передчутті першого дня в академії. Отже, це був наш перший день навчання? Трясця, не можу пригадати геть нічого про Еффі з того часу! Ми познайомилися дещо пізніше, й до цього навіть не спілкувалися одна з одною. Але вона почала саме з цього спогаду, звинувативши мене у всіх негараздах. Що такого я могла заподіяти їй в той день? Я лише безпорадно стежу за спогадом, здається, сенс її слів так і не торкнувся моєї свідомості.