Розділ 12. Страх має великі очі, але й він сліпне

— Де я? — з вуст зриваються слова, розчиняючись у неспокійному шелесті листя. 

Врешті до мене доходить усвідомлення, що я стою серед густого лісу, оточена з усіх боків високими, дивними на вигляд деревами, яких я не бачила ані в Дредмурі, ані біля фортеці Легіону. Їхні великі, вкриті мохом стовбури, здається, тягнуться до самого неба, закриваючи його своїми щільними кронами. Десь вдалині я чую моторошне ухання дивної істоти, від якого волосся на руках стає дибки. Ніколи не чула нічого настільки моторошного! 

— Агов! — кричу я щодуху, відчуваючи як холоне кров у жилах від страху.

Гучний тріск гілок привертає мою увагу, і я повертаю голову в бік, звідки лунає цей лячний шум. Я бачу своїх друзів, які звисають з великих, звивистих гілок обличчям долілиць. З їхніх знівечених тіл стікає кров, вдаряючи великими краплями сиру землю. Я заходжуся розпачливим лементом та біжу до них, окресливши голову. Проте раптово зупиняюсь через протяжний, гучний звук рога, який відчайдушно б’є на сполох. 

Я просинаюся у своєму ліжку, підводячись з вологої постелі в холодному поту. Важко дихаючи, я розумію, що все це був лише страшний сон, але звук рога тепер долинає до мене вже з реальності. В коридорі чуються знервовані голоси та тупотіння, яке стає дедалі гучнішим. Це ж відбувається насправді?! Швидко скочивши, я хапаю свій шкіряний жилет та поспіхом застібаю його на талії. Добре, що через втому я не схотіла знімати штани, завалившись спати в них та сорочці після повернення з річки! Аби не гаяти час, я рушаю босоніж в коридор, тримаючи свої чоботи в руці. Коли відчиняю двері, я бачу перелякані обличчя жінок, які квапливо одягаються й у паніці біжать до сходів. Дідько! В мене вочевидь немає часу на подібне зволікання! Я хутко натягую чоботи по черзі, підскакуючи на вільній нозі, та спускаюся разом з усіма вниз. 

Вже на дворі я слідую за натовпом легіонерів, які жваво прямують на тренувальне поле, шикуючись в декілька рядів перед головнокомандувачем, який із суворим виразом обличчя спостерігає за всіма з центру. Моє серце скажено б’ється в грудях поки я силкуюсь відшукати очима свою групу. Однак через велике скупчення людей та паніку, мені не вдається нікого побачити. Я шикуюся разом з іншими, розглядаючи зосереджені обличчя довкола себе. На превеликий сором, мене починає трусити й нудити через острах та передчуття лиха. Всіма силами я намагаюсь приборкати ці ганебні відчуття й стискаю до болю кулаки, аби тільки вистояти та втримати весь випитий напередодні сидр у шлунку. Довкола мене стоять мужні, загартовані воїни, а я тремчу, наче налякане мишеня, навіть гадки не маючи, що взагалі відбувається!

До пана Рейгана кульгає чоловік в чорному довгому плащі з перебинтованою головою з якої сочиться кров на потилиці. Він спирається на дерев’яні милиці, і тільки зараз я з жахом помічаю, як з обірваної тканини його штанів, там де колись була його нога, крапає на землю кров! Він повертається до натовпу, спостерігаючи за всіма відсутнім, скляним поглядом. Бинт, який закриває його ліве око, має моторошний, багряний колір. Цей чоловік щойно повернувся з того боку завіси, навіть така неосвідчена чарна як я розуміє це!

— Друзі! — гучно звертається до всіх головнокомандувач, коли всі нарешті зібралися на полі. — Спецгрупа розвідки щойно повернулася з важливого завдання. На превеликий жаль, ми втратили майже всіх з цієї групи. Ганц Фішер – єдиний, кому вдалося живим повернутися до нас, аби попередити про загрозу! На завісу прямує велике скупчення почвар, оточуючи її з півночі, заходу та сходу. Ми вже відправили гінців до інших фортець. Решта когорт мають терміново вирушити на оборону зі своїх напрямків. Проте більша частина тих клятих чудовиськ прямує безпосередньо в наш бік! Діяти треба негайно! Рушати в бій окремими групами на таку велику кількість ворога – надто ризиковано! Ми маємо об’єднатися й зачищати периметр згуртовано! 

Пан Рейган починає оголошувати нові угрупування легіонерів, які не гаючи часу, вирушають до складу, аби зібратися та підготуватися до складного завдання. На полі залишаються лише новобранці та їхні ментори. Новачки з переляканим виразом обличчя дивляться на головнокомандувача й тремтять в очікуванні подальшого наказу. Дехто навіть не намагається приховувати сльози, розуміючи, що справи дійсно кепські. Нарешті я помічаю Велеса, який знаходиться на іншому кінці поля поряд з зосередженими хлопцями, які ловлять кожне слово пана Рейгана. Еффі та Катерина стоять поруч з ними. Вони здаються мені такими блідими, що я й сама починаю сильно хвилюватися, але не можу зійти зі свого клятого місця! Напевно, дівчата прийшли сюди раніше за мене, адже стоять майже в самому початку строю. 

— На жаль, попри те, що новобранці не пройшли відведений термін підготовки, ми мусимо долучити їх всіх без винятку на захист завіси, — опускаючи очі продовжує пан Рейган, зітхаючи через важкість власних слів. — Така велика кількість чудовиськ може порушити цілісність магічного бар'єра, в який свято вірять усі жителі Дредмура! Новобранців відправлять для зачистки ділянок з найменшим рівнем загрози, проте, сьогодні кожен з них триматиме в руках справжню зброю, боронячи життя та спокій усього міста! Найбільш досвідчені групи легіонерів матимуть справу з самим пеклом, доки ви контролюватимете фланги! Я припустився жахливої помилки, віддавши наказ тренувати вас весь цей час без жодної інформації про реальний стан подій за завісою. Діти, які ще три місяці назад перебували в безпеці, були надто переляканими, потрапивши в Легіон. Ви мали б дізнатися про все згодом, коли вже хоч трохи звикнете до тутешнього життя, але провчившись лише половину відведеного строку, ви маєте вирушити у свій перший бій! Ми відішлемо вас у напрямках з меншою кількістю ворога низького рівня, ваші ментори розкажуть вам всі подробиці окремо, але і вас також ми маємо об’єднати в нові угрупування, адже вашого досвіду вочевидь бракує для цієї запеклої боротьби! Всі новобранці мають негайно відправитися до складу зі зброєю та амуніцією, доки я продовжу бесіду з менторами!