Розділ 10. Катерина Штольц

Я заходжу до зали, де потроху збираються втомлені після виснажливого дня легіонери, та відчайдушно викрикую ім’я тієї навіженої:

— Катерино! 

Усі звертають на мене увагу, відволікаючись від приємної бесіди чи смачної їжі, аромати якої можна відчути навіть у коридорі другого поверху. Бера справжня майстриня свого діла! І як тільки вона встигає тренуватися нарівні з усіма, ще й готувати на цілу когорту? Говорять, наша неперевершена кухарка не підпускає геть нікого до своєї кухні! Проте ця загадка наразі мене аж ніяк не хвилює, бо я вже дивлюся в збентежені очі того відчайдушного стерва! Катерина встає із-за столу та обережно відходить якомога далі до центру зали. Нас розділяють декілька столів зі спантеличеними новобранцями, однак, Катерина на свою дурість просувається ближче до столів легіонерів! Останні звикли ігнорувати нас у повсякденному житті, адже ми здаємося їм надто галасливими та молодими. Я почула це в розмові Грони та Велеса, коли здоровань щиро скаржився подрузі. Лише легіонери-ментори добре ставляться до новобранців, навчаючи нас усього, що вміють та знають самі. І, звісно, ще Бера, яка охоче спілкується геть з усіма у фортеці без винятку. 

Ця нахаба розуміє, що галас та бійка змусить легіонерів втрутитися та перешкодити мені вибити з неї все лайно! Я швидко наближаюся, оминаючи людей, які тільки заходять до зали задля смачної вечері, та просуваюся між рядами столів, що розставлені близько один до одного. Катерина обачно намагається утримувати безпечну дистанцію, заходячи вглиб зони легіонерів, й ті вже невдоволено спостерігають за нами. Хтось закочує очі, хтось суворо дивиться із-під лоба, а дехто викрикує Катерині, аби та забиралася геть. 

— Вибачте, — усміхається вкрай знахабніла дівчина, але навіть не думає підкорятися обуреним наказам.

Я підходжу ближче, а вона тікає від мене, продовжуючи ховатися за столами та вже геть червоними від злості людьми. У мене настільки зриває дах від люті, що я швидко кидаюся за нею, не звертаючи увагу на брудну лайку та напругу, яка іскриться в просторі. Я танцюю на клятому лезі разом з цією скаженою дівкою, позбувшись змоги мислити тверезо!

— Стій, Ханно! Схаменися! — кричить Акей, хапаючи мене під руки, чим не дозволяє продовжити переслідувати Катерину. Він відтягує мене в безпечне місце – якомога далі від легіонерів. — Пам'ятаєш… як ми раніше грали в «Полювання»? Спіймаймо її як того рудого телепня, який ображав тебе?

Він шепоче мені на вухо так, щоб Катерина не почула нашої змови. Еге ж, я пригадую часи, коли надокучливий рудоволосий чародій постійно дражнив мене, обзиваючи «брудною чарною». Не в перше я чула на свою адресу принизливі слова, проте, того дня він добряче дістав мене, обізвавши мого дідуся нікчемним чоботарем зі смердючим взуттям замість мозку. Тоді, як і зараз, Акей схопив мене, не дозволяючи ганятися за надто прудким хлопцем, запропонувавши пошепки вигадливу стратегію. Так, я пригадую, як ми «полювали» за тими пустоголовими бовдурами, змушуючи їх шкодувати за надмірну пиху! Відчуття підтримки Акі змушує мене дещо зрадіти, але я обачно приховую усмішку, аби Катерина нічого не запідозрила. Як я сумую за тим безтурботним життям! Відтоді як ми потрапили до Легіону, ми з Акеєм помітно віддалилися одне від одного. Але зараз всередині знову палає той веселий вогник, як і в ті часи, котрі невблаганно почали зникати зі спогадів. 

Я вдаю, нібито хлопцю вдалося приборкати мій гнів та опускаю очі, виказуючи покору. Акей все ще тримає мене, але лише задля того, аби Катерина втратила пильність. І це спрацьовує: вона впевнена, що я врешті схаменулась. Легіонери помітно налаштовані втрутитися, тож вона розуміє – я не перетинатиму межу. Штольц підходить все ближче, забираючись геть від невдоволених чоловіків та жінок, які вже ладні гнати її стусанами. Дівчина прямує до зони новобранців, й тільки зараз Акі звільняє мене.

— Зараз! — горлає він, рушаючи з місця разом зі мною.

Ми оточуємо її з обох сторін, не дозволяючи повернутися до “безпечної зони” легіонерів. Акі заходить зліва, а я справа, проте, ця ідіотка застрибує на стіл, біжучі в напрямку дверей! Вона перевертає тарілки з вечерею, отримуючи розгнівані викрики на свою адресу. Хтось жбурляє в неї ложкою, а хтось волає на всю залу через обурення, але вона не зважає навіть на лайку Велеса, який нарешті виходить із себе. Ми з Акі не можемо наздогнати її, бо це стерво вже майже дісталося дверей, та хвала Богам, на її дорозі виникає Гвін! Від несподіванки Катерина вдаряється обличчям у його груди й зупиняється, ціпеніючи від страху та безвиході. Хлопець суворо пропалює її очима, але й нас з Акі не залишає без убивчого погляду. На мить він змушує нас повірити, наче дійсно не братиме участі в цій виставі. Проте я помиляюся – Гвін на нашому боці! Хван з легкістю закидує Катерину собі на плече, підтримуючи її рукою, та несе на вихід з фортеці. 

— Так! — кричимо ми з Акеєм, плескаючи в долоню одне одному.

Вже на дворі Гвін ставить Катерину на ноги, втім дівчина не поспішає тікати. Вона втуплює на нас очі, наче на хижаків, які оточують бідолашну з усіх боків. Акей з Гвіном стоять по боках, а я підходжу до неї з центру, тримаючи між нами прийнятну відстань, аби схопити цю біснувату, якщо їй знову закортить тікати. Еффі та Ангус, приєднуючись до нас, спостерігають за ситуацією осторонь. Наразі майже всі з когорти знаходяться в залі, тож подвір’я повністю в нашому розпорядженні. Зсередини лунають веселі крики та сміх: вносять діжки з сидром, а отже нікому немає діла до того, що відбуватиметься надворі. Головне, аби ми не заважали нікому всередині.

— І що тепер, га? — волає Катерина в розпачі, — збираєтеся побити мене? Будь ваша ласка! Вперед! Побиття вже давно для мене звичне діло! 

Я важко зітхаю, закочуючи очі. Щойно мені кортіло відлупцювати цю нахабу, як слід, але зараз я дивлюся на неї, і мені стає її шкода. Ці перелякані очі здаються дещо божевільними. Вона помітно тремтить, проте, намагається триматися зверхньо до останнього.