Розділ 9. Допомога

Низкою однотипних та безбарвних днів минуло декілька місяців, сповнених важких фізичних навантажень та виснажливих тренувань, які Велес весело називає «дитячою забавкою», або ще більш глузливо: «курям на сміх». За цей час я безперечно стала витривалішою за допомогою Гвіна. Кожного ранку він використовував чародійство, аби я змогла витримати все, що підготував наш вигадливий, суворий здоровань. Таким чином він й сам мав змогу відточувати чари Контролю. Моє тіло спочатку чинило опір, доводячи мене майже до знепритомнення, але врешті-решт звикло, і я перестала відчувати біль навіть після додаткового покарання нашої групи. Щовечора Велес розминав мої м’язи, а Еффі як могла допомагала своїм чародійством, хоча еліксири робили свою справу набагато краще. До речі, ця тендітна квіточка неабияк покращила свій фізичний стан! Вона відмовилася від нашої авантюри з Гвіном, втім крок за кроком, день за днем вона покращувала свої результати. Велес не вимагав від неї того ж, що й від решти, але щиро радів успіхам Грінвольд. Еффі досить швидко опанувала базові навички мечем, що навіть нам з Катериною далося не відразу. Не можливо не помітити завзяття з яким вона тепер щодня відвідує тренування, ба більше наше полохливе дівча почало позбуватися страху перед спарингами!

Однак за цей час, здається, щось глибоко всередині мене просто вигоріло. В якусь мить я відчула, що більше не отримую задоволення від смачної їжі, прохолодна річка не знімає втому, а яскраве ранкове сонце викликає лише гнітюче розчарування. Життєві сили почали поступово покидати мене, залишаючи по собі невимовне спустошення та гулку порожнечу. Готуючи себе до жаху, що чекає на мене в майбутньому, я зовсім перестала зважати на теперішнє.

— Ще раз! — кричить Велес, коли я роблю верхній замах, — Ханно, дивись перед собою! Будь впевненішою! Слідкуй за руками, трясця твоїй мамі! А хай те качка копне, що знову не так?

Я опускаю свій меч та важко дихаю. Безсумнівно, тепер я володію ним краще, однак, цього все одно недостатньо! Мені постійно дають зрозуміти, що я гірша за інших. Хапаючи повітря ротом, я дивлюся на здорованя та розумію, що більше вже просто не можу. Я морально виснажена. Жага до недосяжної досконалості поступово перетворюється на глибокий відчай, позбавляючи мене наснаги до життя. Опускаючи очі, я кривлюся від зневаги до себе, але нічого не можу заподіяти.

— Трясця! — раптово кричить Ангус, перечепившись через власну незграбність.

Вдаряючись об свій меч головою, хлопець падає на землю та щиро регоче з самого себе. Всі сміються, тримаючись за животи, вже й Велес давиться сміхом, а я просто не можу себе навіть змусити. Я дивлюся на Мюррея й не відчуваю нічого крім нескінченного спустошення, яке затьмарює інші емоції. За цей час я перетворилася на щось нечуле, не ладне вичавити й звичайної усмішки.

— З тобою все гаразд? — питає в мене Катерина, підходячи ближче, — звісно, не моя справа, проте, маєш кепський вигляд.

Я з подивом зазираю їй в очі. Чого це вона? Від самого початку в нас з нею не клеяться дружні взаємини, ми лише дратуємо одна одну. І тепер вона цікавиться чи все зі мною гаразд? Наша група продовжує тренування, а ми з Катериною стоїмо та уважно роздивляємося одна одну. Якогось дива Велес не звертає на нас своєї прискіпливої уваги, спостерігаючи виключно за рухами Еффі. Вона ніяк не опанує верхній блок.

— Можливо, трохи втомилася, — щиро відповідаю я, не розуміючи навіщо взагалі кажу правду.

— Якщо не цінувати кожну мить, — спокійно та неочікувано серйозно говорить Катерина, — навіщо взагалі тренуватися? Помремо ми, чи ні… який у тому сенс, якщо ми навіть не жили? Що тебе триматиме, коли настане час зазирнути смерті в обличчя?

Настільки глибокі слова від пройди Штольц змушують мене вилупити на неї очі. І коли це вона, в біса, стала такою розумною? Дійсно, за цей час я не думала ні про що, крім того, аби стати сильніше, краще й сміливіше. Коли всі відпочивали, п’ючи сидр та заливаючись сміхом, я до пізньої ночі стирчала на тренувальному полі, відточуючи замахи, випади та блоки. До лазарету я вже ходжу як до себе додому! Мені й не нарахувати скільки разів я пила еліксир для зрощування зламаних кісток. Щодня одне й те саме! Я навіть забула коли в останнє щиро раділа від того, що ще й досі просто жива.

— І як… «жити» в цьому місці? — питаю я із сумом, — не розумію… що взагалі тут можна цінувати?

Катерина несподівано дзвінко сміється, ляскаючи мені по плечу, чим неабияк бентежить.

— А для мене це місце, наче ковток свіжого повітря! У порівняні з Дредмуром, Легіон – мій справжній дім. Я насолоджуюся кожною миттю вдалі від того пекла! Ти не уявляєш наскільки це дивовижне відчуття: просинатися вранці й розуміти, що ти ніколи не повернешся туди! — з усмішкою відповідає вона, — тобі просто бракує відчуттів! Подивись довкола, Ханно! Скажи, що ти бачиш?

Я озираюся, дивлячись на новобранців та легіонерів, які тренуються під палючим денним сонцем. Усі спітнілі, брудні, вони важко дихають через втому та спеку. Що саме я маю побачити та відчути? Здіймаючи брови, я переводжу погляд на Катерину.

— Бачу все те, що й завжди, — байдуже промовляю я, — тренувальне поле.

— А я бачу з десяток красунчиків на цьому самому полі, які дарують насолоду очам! — з щирим захватом лепече Катерина, — в інших групах хлопці нівроку, але лише глянь на Гвіна та Акея! Варто зустрітися з ними поглядом, я відразу відчуваю, наче стріла летить в моє бідолашне серце! Та що вже казати, коли навіть Ангус чарує своєю невимушеною незграбністю! Нам неабияк пощастило мати в команді таких красенів, адже немає потреби шукати зайвий привід для розмови. Усе життя я лише спостерігала за ними зі сторони, а тепер можу вільно розмовляти, жартувати й милуватися тим, що дарують мені Боги!

Вона здіймає руки до неба, дякуючи за своє щастя. Трясця! Вперше за довгий час я починаю нестримно реготати з такої безглуздої нісенітниці! Уся команда дивиться на нас, й Велес вже починає гримати за те, що ми безсоромно байдикуємо. Однак як зупинити це? Я сміюся настільки щиро та завзято, що навіть сльози навертаються на очі. Невже коли я щодня доводжу себе до межі фізичних можливостей, Катерина думає лише про хлопців?!