Розділ 7. Третій зайвий

Найкраща частина дня легіонера – це обід. Величезна зала наповнюється звабливим ароматом смаковитих страв, які приготувала пухкенька добрячка Бера. Саме вона завідує справами на кухні та годує всіх у фортеці. Бера відома не тільки через надзвичайний смак її страв, а й через те, що вона намагається піклуватися про кожну людину: чи то новачок, чи загартований воїн.

Я саджуся на скриплячу лаву, обережно займаючи зручне положення. Гвін сідає поруч зі мною, шляхетно допомагаючи мені дістати тарілку з середини столу. М’язи все ще ниють через перевантаження, тому кожен рух дається з болючими потугами. Акей у піднесеному настрої плюхається навпроти мене, підсідаючи ближче до Еффі, яка на мою думку, виглядає досить знесиленою. Вона усміхається мені, однак, я помічаю дивний сум в її великих блакитних очах. Поряд зі мною сідає Ангус, відразу ж накидаючись на їжу, наче не їв декілька років.

Я відкриваю рота, аби запитати в Еффі що сталося, проте, Катерина не дає мені зробити це, штовхаючи Акі, аби той посунувся. Ця дратівна чарна всаджується між Акеєм та Еффі, прямо-таки розпихуючи їх руками в різні сторони, аби тільки втиснути свою дупу. Вона важко падає на лаву, починаючи жалітися на покарання нашого здорованя, регіт якого чується за декілька столів від нас. Голос Катерини лунає настільки гучно, що я кривлю губи та закочую очі, адже ця нахаба неабияк бісить. Втім коли відводжу погляд у бік нашого рудого ментора, я вкотре висловлюю невдоволення, мимоволі пирхаючи. Зараз Велес зовсім не схожий на того грізного велетня, який безжалісно знущався з нас складними вправами! Хай йому грець! Тільки погляньте як він радісно виблискує зеленими очима! На тренувальному полі від цього блиску та радості не лишається навіть сліду!

— Бідна Еффі! — голосно промовляє Катерина, знов привертаючи мою увагу, але навіть не дивиться в бік зблідлої чародійки. Усе, чого вона прагне – зацікавити Гвіна. Це настільки очевидно, що навіть смішно. — Велес вичавив з неї усі соки! Навіть дивно, що така як Ханна виявилася витривалішою за багатьох у нашій групі!

— Що ти маєш на увазі, кажучи «така як Ханна»? — випереджає мене Гвін, промовляючи своє питання доволі суворим тоном.

Ох, як вкурвлює, що я не встигла заткнути пельку цьому пихатому стерву! Мені лишається тільки стискати в руках ложку, аби не зірватися та не начепити гарячу тарілку з супом на голову тій дурепі. Акей регоче, підморгуючи мені, проте, обачно тримає свого язика за зубами. Він переглядається з Гвіном, але Хван виглядає занадто грізно, тож дурноголовий Акі лише кумедно закочує очі.

— Ми всі спостерігали її успіхи в академії, — байдуже знизує плечима Катерина, — тому й дивуюся. Гарно постаралася, Ханно!

Вона зазирає мені в очі з безсумнівним викликом, так наче не вірить в те, що я можу виявитися кращою за неї. Хоч воно й правда, мене це настільки бісить, що я не ладна приховати роздратування! Я зухвало посміхаюся, приймаючи виклик, та не промовляю жодного слова.

— Ханна просто не старалася в академії, от ніхто й не помічав її справжніх здібностей! — сміється Ангус, ляскаючи рукою по моєму плечу. — Дідько! Це настільки смачно, що я навіть не жалкую, що потрапив сюди! Вдома мати готувала суп лише з картоплі та рису, а тут нас годують, наче в палаці Короля! Ніколи б не повірив, якби мені сказали, що я харчуватимусь м’ясом щодня! Лише подивіться! Ви бачите це? У мене сльози на очах!

Ангус ласує обідом, проковтуючи все настільки швидко, що я навіть заздрю його апетиту. Бажання їсти зовсім немає. Просто тримати ложку в руці – це вже неабияке випробування для мене. 

— Я теж не жалкую, — відповідає Катерина з усмішкою, — що пішла добровольцем.

Добровольцем? На мить я дивуюся її словам, але згадую, що вона сама обрала піти на сцену, нехтуючи безпечним майбутнім. Невже вона вважає себе такою ж хороброю, як і Еффі? Втім я вбачаю в її вчинку лише невимовну дурість! Катерина сьорбає гарячу страву, насолоджуючись смаком. На коротку мить ми зустрічаємося поглядами, і я помічаю презирство в її очах. Якого біса вона так зневажливо дивиться на мене? 

Всі з задоволенням їдять суп, коли Бера приносить на наш стіл декілька тарілок зі смаженим м’ясом та кашею. Здивуванню та радості Ангуса з Акеєм немає меж! Ніхто з нас ніколи не їв більше однієї страви за раз, тому я можу зрозуміти їхнє захоплення.

— Смачно? — питає Бера, одразу ж отримуючи щиру похвалу. — Їжте! Вам треба набиратися сил, діти! Ви щось зовсім худесенькі! Якщо прагнете бути справжніми легіонерами, треба з’їсти все до останньої крихти! Смачного, любі!

Бера прямує до кухні, виляючи стегнами, ще й підморгує якомусь усміхненому велетню легіонеру, який одразу ж світиться від щастя. Ця жінка знає собі ціну! Акей допиває суп з миски, накидаючись на м’ясо, наче хижак. Він навіть не жує як слід! Ангус повторює те саме, майже хрюкаючи від задоволення. Проте я помічаю, що Еффі не з’їла й третини супу, байдуже копирсаючись у ньому ложкою.

— Еффі… — промовляю я, однак, й на цей раз мені не дають домовити.

Якісь дві дівчини підходять до нашого столу та привертають всю увагу на себе.

— Гвіне! — люб’язно промовляє одна з них, вмить ніяковіючи, — чи можна приєднатися до вашого столу?

Дівчата червоніють від погляду нашого красунчика. Я впізнаю їх, адже вони часто підходили до Хвана ще в академії. Не пам’ятаю їхніх імен, але знаю, що вони обидві доволі вправні чародійки. Та що з довгим русявим волоссям та блакитними очима завжди ніяковіє поряд з Гвіном й настільки шаріє, що здається їй ось-ось стане зле. Її подруга з орлиним носом та копною густого чорного волосся завжди поводиться різко, наче бажає, аби усі бачили її непокірність. Мені здається, вона переконана, нібито Хвану не подобаються сором’язливі дівчата, тому за будь-якої нагоди прагне продемонструвати яка вона норовлива та впевнена у собі. Втім навіть близьким друзям невідомо про вподобання нашої брили. Я ніколи не помічала, щоб цей хлопчак цікавився хоч кимось.