Розділ 6. Хитрощі

На ранок збуваються найгірші передбачення Грони. Мені настільки зле, що я ледве тримаюся на ногах. Попри чаклування Еффі моє тіло здається ватним та неслухняним, від чого неабияк кортить завалитися спати просто посеред тренувального поля… прямісінько в цій пилюці. Голова ось-ось лусне від болю, а ментори-легіонери, які розподіляють новачків на команди, горланять так, наче ми всі глухі!

Велес збирає команду з шести новобранців. Крім нас чотирьох він охоче запрошує Катерину та Ангуса, які приєднуються без зайвих зволікань. Ангус, скоріш за все, через Акея, а Катерина через Гвіна, в якого закохана ще з першого року академії. Це лише для мене цей хлопець — крижана та непідступна брила, а ось для інших він ще той ласий шматок, котрий всі відчайдушно бажають урвати. Вони в’ються біля нього, наче змії, намагаючись абияк привернути його увагу, втім Гвіна ніколи не цікавили дівчата, які сліпо бігають за ним. Мені завжди здавалося, що лише Еффі здатна скласти йому гарну пару. Тому я задоволено посміхаюся від марних спроб Катерини, коли та намагається зав’язати розмову з нашою брилою. Ні, дорогенька, він геть не твого рівня! Ох, і як приємно бачити злість та відчай на обличчі цієї чарни, коли Гвін звично ігнорує її! Навіть головний біль потроху минає! Акі теж регоче з веселого видовища, штовхаючи мене ліктем в бік, але ми вмить припиняємо глузувати, варто Гвінові зі злістю пирхнути в нашу сторону. 

Величезне тренувальне поле, на якому я здаюся собі маленькою мурахою, майже уходить з-під ніг, коли Велес голосно та збуджено наказує нашій групі почати з невеличкої розминки, а саме: двадцяти кругів полем, п’ятдесят відтискань, присідань та качання преса. І це, як він зауважив, лише через те, що ми новобранці. Звичайна розминка легіонерів втричі більша! Та хай йому грець! Я й одного кола не пробіжу! Про що взагалі йде мова?! Фізичні навантаження для мене завжди були тим ще випробуванням. Мене нудить й від звичайного погляду на поле, де вже починають бігти інші групи.

Катерина посміхається, помічаючи моє невдоволення, та на диво біжить так, наче вчора вона не випила більше за всіх! Безперечно, ця дівка вирішила заткнути нас усіх за пояс. Та чи надовго її вистачить? В академії вона не мала друзів, тримаючись осторонь всіх, наче залякана тваринка. Мені було відомо про її існування лише через те, що колись вона дала мені свою хустку. Це сталося в дитинстві. Тоді Акей захворів і мені добряче дісталося від чванька з нашої вікової групи, з яким ми постійно билися. В мене з носа текла кров і я уся була геть брудна після чубанини. В ту мить Катерина мовчки простягнула мені вицвілу хустку й допомогла підвестися на ноги, струсивши бруд з мого старенького, латаного одягу. Ми ніколи не називали одна одній свої імена, ба більше ми навіть не розмовляли після того випадку. Але в день Розподілу я чітко розчула своє ім’я, яке зірвалося з її вуст. Вона потайки спостерігала за мною так само як і я за нею, помічаючи нові синці та сумний погляд, який вона зазвичай відводила від мене убік. Проте не від Гвіна. Її очі завжди були прикутими до нього, хоча крім мене, здається, ніхто не помічав тієї мовчазної зацікавленості. Якщо бути відвертою, майже кожна дівчина в академії поводилася так само як й Катерина. Вона просто зливалася в сірій масі закоханих шанувальниць нашого норовливого хлопчака. Я ніколи не була товариською людиною, і якби не Акей, я самотньо блукала академією, не розмовляючи ні з ким без нагальної потреби. Можливо, саме через схожість між нами я таємно слідкувала за нею?

Мушу визнати, Катерина, яка пропалює мене зневажливим поглядом та регоче з мого кепського вигляду подобається мені набагато більше! Проте яка вона, чорт забирай, принда надокучлива! Ангус з Акеєм та Еффі також починають бігти, не залишаючи мені іншого вибору. Однак роблячи крок, я розумію, що ноги просто відмовляються підкорюватися наказам. Ще й нудота гидко підступає до горла!

— Ханно, — тихо шепоче мені Гвін, вдаючи перед Велесом, що поправляє ремінь на моєму шкіряному жилеті, — якщо хочеш, я допоможу тобі.

Коли він зазирає в мої очі, мені стає доволі ніяково, тому я мимоволі починаю дивакувато усміхатися. Варто мені зловити себе на думці, що я поводжуся, немов ті недолугі дівчата-шанувальниці, як на зміну збентеженню вмить приходить роздратування. Охайні пальці хлопця міцно затягують ремінь на моїй талії, а я лише кривлюся від доволі дивної пропозиції.

— Яким чином? — з недовірою питаю я. — Мені й декілька метрів не пробігти, потягнеш мене на собі?

Напругу між нами, здається, можна відчути на дотик. Гвін не зробив геть нічого поганого, навпаки він простягає мені руку помочі, яку я досить зухвало намагаюся відбити. Як і у випадку з Акеєм, мені складно дозволити хлопцеві наблизитися до себе. Ми завжди тримали відстань, розмовляючи лише в тих випадках, коли цього неможливо було уникнути. Невже під час прощання з родинами щось між нами змінилося? Через неосяжне горе я просто закрила очі на певні кордони, які я звикла дотримуватися, спілкуючись з цим чародієм. Щось дивне всередині мене прагне зробити цей лячний крок вперед. Чорні очі Гвіна, здається, починають гіпнозувати мене своєю надприродною красою, але я інтуїтивно чиню опір.

— Ось так! — голосно каже він, навмисно привертаючи увагу Велеса, — так тобі буде набагато краще! — а потім Хван ледве чутно шепоче: — Єднання.

Хлопець доволі пронизливо дивиться мені в очі, і я відчуваю легке поколювання в кінцівках. Наступної ж миті Гвін стискає пальці, а я повторюю за ним, наче маріонетка в ляльковому театрі, який мене захоплював в дитинстві!

— Я зроблю це за нас двох, — грайливо підморгує чародій, й несподівано я повторюю за ним геть усе до дрібниць. — Ти віддзеркалюватимеш мої дії, але я зможу контролювати напрямок твого руху, якщо дивитимуся на тебе. Це піде нам обом на користь, адже я мушу практикуватися й у чародійстві. Найбільше мені вдавалося тримати під контролем людську свідомість близько двадцяти хвилин, тож побачимо скільки вийде на цей раз.