Розділ 3. Нововведення

Сонце засліплює очі, де застигли гіркі сльози. Чому воно настільки привітне сьогодні? Чому таке яскраве в мить, коли на душі все затягує нескінченною пітьмою та розпачем? Сльоза мимоволі сковзає по щоці та розбивається о дерев’яну сцену, на якій я заклякла у невимовному відчаї. Мені несила дивитися на друзів, адже я тримаюся з останніх сил, аби не впасти та не заволати щодуху. Я просто не маю на це права, бо вони потрапили в цю халепу через мене!

Мій погляд знаходить непритомного дідуся, якого в напівсидячому положенні тримають батьки Акея, неначе велику, бліду ляльку. Ебігейл невтішно плаче, обіймаючи мого старенького за плечі. І я помічаю як сестри Акі туляться до матері з батьком, гірко рюмсаючи разом з ними. Їхні червоні від плачу оченята розгублено блукають натовпом, адже вони ще надто маленькі, аби зрозуміти, що відбувається довкола. Чому їхній братик стоїть на тій далекій, моторошній сцені? Вони ще ніколи не бачили його таким вразливим й спустошеним. І це помітно лякає малечу ще дужче. 

Брейвхардам не під силу змінити вибір сина, тому вони мовчки спостерігають за нами з відстані. Біль та відчай, що застиглі в їхніх очах, нестерпно крають серце. Вони вважали мене частиною своєї сім’ї… І чим я віддячила цим людям? Їхній єдиний син стоїть поряд, розділяючи зі мною виклик долі. Вони розуміють, що незабаром отримають нашивку з клятим деревом замість улюбленої дитини! 

Верхівка чародіїв займає місця поряд з дерев’яною сценою, очікуючи на випускників, яких прийматимуть на навчання до вищих, благородних професій: лікарів, вартових порядку, підтримувачів завіси, алхіміків, та інших недосяжних для чарнів посад.

— Ні! — лунає крик жінки, яка намагається протиснутися крізь натовп, — Еффі, дитинко, повернись у своє коло!

Це Селеста Грінвольд — затьмарена горем мати, яка прибігла на площу попри те, що мала б знаходитися в лікарні та виконувати свої обов’язки. Її не відпустили навіть в такий важливий для неї день, але Селеста вочевидь не витримала того, що побачила в магічному Дзеркалі. На неї теж чекає покарання, втім що може бути гірше за Еффі в лавах Легіону? Її тендітна, доброзичлива дівчинка муситиме боротися за життя проти ненажерливих чудовиськ. Що в біса може бути гіршим за це?

Розгублену від жаху Селесту спиняє мужня рука Гейла Хвана — суворого та позбавленого емоцій чоловіка. Навіть коли його син добровільно пішов у Легіон, нехтуючи власним майбутнім, батько не змінився в обличчі, лише мовчки спостерігав за вчинком Гвіна зі свого місця. Зараз він тримає бідну Селесту, не дозволяючи цій нещасній жінці накликати на себе ще більше горе. Червонощока чародійка зі скуйовдженим білим волоссям врешті-решт підкоряється й продовжує гірко ридати в обіймах стриманого Гейла.

Король вкотре посміхається, відчуваючи солодкий присмак влади. Він закінчує схвальну промову про завзятість та хоробрість цьогорічних добровольців й оголошує початок Розподілу:

— Хвала Богам за цей особливий день! Та сьогодні я маю для всіх жителів міста ще одну дивовижну новину! До цього ми ще ніколи не запрошували головнокомандувачів Легіону на урочисту посвяту, чи не так? Відтепер у день Розподілу ми обиратимемо серед випускників нашої академії новобранців до незламних лав наших захисників! Ми навчали їх усі ці роки, спостерігали за тим як вони роблять успіхи, й тепер наше майбутнє знаходитиметься під їхнім надійним захистом! Тому я й запросив сьогодні на наше свято пана Рейгана! Магічне Око обиратиме найхоробріших, найнезламніших з випускників й ми смиренно ввірятимемо наші життя їм — майбутньому Дредмура! 

Король завершує урочистий вступ, але жодні аплодисменти, жодні радісні вигуки не підтримують його жорстоке рішення. Всі ціпеніють від зачудовання та страху, адже розуміють, що їхніх дітей відтепер щороку відправлятимуть на вірну смерть. Та крихітна надія, за яку всі трималися до цього дня, починає танути на очах. І все це тому, що злочинців, якими зазвичай поповнюють Легіон, з кожним роком стає дедалі менше через суворість покарання. Усім відомо, що Дредмур переповнений людьми. Житла на всіх не вистачає, як і їжі. Всі залякані, тож мало хто наважується піти на крадіжку, чи влаштувати бійку. Магічне Око пильно спостерігає за усіма мешканцями. Втім чарнів, для яких обмежень існує набагато більше, ніж для інших жителів міста, відправляють в Легіон навіть за незначні сперечання з чародіями. Не дивно, що Верхівка вирішує позбутися ще й зайвих випускників, які не надто корисні для клятого магічного суспільства! До того ж у кожного майстра наразі з десяток підмайстрів, звісно, що робочих місць майже не залишилося. Не знаю як саме потрапляють у Легіон чародії та чи потрапляють вони туди взагалі, але переважна більшість легіонерів не володіють магією. Мене ще в дитинстві неодноразово залякували Легіоном через мій крутий норов та численні бійки, мовляв, для таких як я існує лише один вірний шлях — за завісу. 

— Магічне Око починає розподіл! — урочисто промовляє Король, займаючи своє місце на троні.

Я дивлюся на головнокомандувача, який окидає поглядом купку дітей, котрих муситиме відсилати на смерть, та важко зітхає. Помітно, що він незадоволений, але іншого вибору не має жодна людина на цій площі. Слово Короля вагоміше за будь-чиє життя в Дредмурі!

Лунає ім’я першого випускника. Починають з чародіїв, аби дати людям трохи надії. Дівчина, яку призначають до лікарів, плаче від радості та видихає з неабияким полегшенням. Вона важко дихає від напруги, але продовжує радісно усміхатися, рушаючи до представника Верхівки, відповідального за її майбутню професію. І чого вона так боялася — вона ж чародійка? Ніхто у здоровому глузді не відправлятиме їх на страту! Я зітхаю, закочуючи очі на те, як дівчина палко обіймає свого ментора з Верхівки, наче рідного батька.

Втім ім’я наступного випускника знов привертає увагу натовпу. Це рудоволосий хлопчина з нашої групи, з яким тісно товаришує Акей, — Ангус Мюррей. Акей весь напружується, не зводячи погляду зі свого товариша. Магічне Око демонструє натовпу фрагменти з уроків бойового мистецтва за участю цього випускника. Магія Ангуса слабкіша навіть за ту, що має Брейвхард, бо все що він вміє — короткочасно прискорювати свої рухи. Однак всім з групи відомо про його розумові здібності: рудий кмітливіший за всіх, кого я знаю! Можливо, лише Гвін може в цьому конкурувати з Ангусом. Та про цю його здібність магічне Око змовчує, освітлюючи виключно палкий норов та рішучість хлопця. Воно не зображає жодного спогаду про те, як Ангус програвав на уроці — всі бачать лише перемоги та хоробрість парубка.