Розділ 2: «Горденський експрес»

Коли речі були зібрані і я вже збиралася виходити, адже ще не довго до 16:00, прийшла родина Нортів(мої тітка і дядько з Юлею), і дядько почав розпитувати куди я йду. 
–В школу магії,–відповіла я,–тож вам заважати тут не буду.

–Та як ти можеш?,–розсердився він,–Ми купу років опікували тебе, а ТИ втікаєш!

–Не втікаю, а їду вчитися. Ви ж саме цього завжди хотіли,–сказала я і поглянувши на годинник додала,–Вже пізно. До зустрічі.
Але вони мені навіть не відповіли. Тож  я вийшла з їхнього будинку, і останній раз подивилась на нього. Спитаєте, чи мені шкода, що я тут більше не буду? Не шкода, і я не жалію, що йду. Навпаки, школа магії-це ж пригоди...
Я вже була зовсім близько до вокзалу, як побачила Діна. Він, мабуть, вже давно чекає на мене.
–Моллі, яка зустріч! А я чогось думав, що ти не прийдеш,–сказав він усміхнено.
–Але прийшла,–усміхнулась я і ми пішли до поїздів.
На пероні було багато людей, тож я не розуміла хто ще буде крім мене їхати в

школу. Тож я спитала в Діна.
–А де наш поїзд?
–Не на цьому пероні,–відповів він.
–Як? У нас всього один перон.
–Два, враховуючи ще наш, магічний.
–Магічний перон?,–спитала я, проте він не відповів, а сказав йти за ним.
Ми пройшли декілька метрів і перед нами були двері в стіні. «Не заходити»–прочитала я на табличці. Але Дін навіть і не думав зупинятись. Переконавшись, що ніхто не бачить він відкрив двері, і ми зайшли.
***
Це був перон. Такий як і у нас, проте ми немов зайшли в якийсь інший світ. Мабуть, це і є магічний перон. Я побачила якусь табличку–«Горденський експрес» Горденський? Мабуть, це назва школи. А це, напевне, шкільний поїзд. Але ми чомусь не йшли до нього, а пішли зовсім в іншу сторону. Там були різні магазинчики, з різними магічними штуками.
–Ти ж не маєш нічого до школи.Тому ми прийшли сюди,–пояснив мені Дін.
Точно! А я й забула. Я ж не підготувалася до неї почасти тому, що не знала, що там треба буде. Ми дійшли до магазинчика «Все для школи магії». Ми вибрали для мене безліч різних штук–це були: різні книги на перший клас. (Перший, бо я буду в першому класі школи магії, в яку можуть поступати тільки з 14 років), різні пера (щоб писати), чорнило, шкільна мантія для чарівників. А найголовніше–це була білосніжна сова.Круто! Я буду мати сову!

Всі речі ми запхали в мою напів пусту валізу. А клітку з совою я несла в руках. Тож ми пішли до поїзда, який вже чекав на дітей.
–Зайдеш в поїзд вже сама, бо я маю йти. Побачимось в школі,–сказав Дін і пішов. А я підійшла ближче до поїзда і чекала своєї черги, щоб зайти...