Весілля

Розділ 24              

                                Весілля

До двору під'їхав весільний кортеж з кількох машин. Хлопці постаралися. Для молодих була чорна машина, прикрашена білими стрічками, з двома кільцями зверху. 

Хотіли, як колись, ще й ляльку- наречену посадити, але передумали. 

Всі інші машини прикрашені різнокольоровими стрічками і кульками. 

Хоч і домовлялися, що весілля гучним не буде, але на наречену подивитися хотілося багатьом, тому, коли Сашко приїхав за Зоряною, щоб везти до РАЦСу, побачив біля двору чимало людей. Він навіть розгубився. Але старшим дружком у нього був такий хлопець, що сам чорт йому у підметки не годився. Він заспокоїв молодого, запевнивши, що сам упорається. Тим більше, що мав при собі помічників. 

Біля воріт поставили “браму” хлопці з вулиці, не запрошені на весілля. Стіл, на якому були пляшка, м’ясо, котлети, печиво, перегороджував вхід у двір. А нареченому молоду не віддавали, вимагаючи викуп. Дружок відкупився як того вимагав звичай. Браму зняли. Їх запустили у двір. 

Тут уже стояли дівчата, вимагаючи цукерок. У старшого дружка це все було, але у нього визрів план. Він переговорив з помічниками  і, поки хлопці, сміючись, видавали дівчатам по одній цукерці, він з нареченим вирішив зайти у дім з іншого боку. 

Зоряна хвилювалася за Сашка, адже той не готовий був до такої зустрічі. Вже сама хотіла вийти, та її не відпускали. 

Хлопці роздали цукерки, до них вивели наречену. Дівчата розхвалювали її, вели під біліі рученьки, тільки обличчя сховане під вуаллю. За те, щоб вона  показала обличчя, молодий повинен виконати їхнє завдання. Молодші дружки нареченого щось запідозрили. Молода була висока, цибата, і дуже незграбно йшла на каблуках. 

Сашко у цей час заліз через вікно і допоміг вибратися з будинку Зоряні. Їм пощастило, що дівчата, які її охороняли, вийшли подивитися, як молодий реагуватиме на лже-наречену. А старша дружка допомагала Сашку і Зоряні. 

Всі чекали, як наречений буде виконувати завдання: говорити ніжні слова коханій, щоб личико показала. Хлопці наперебій пропонували свої послуги. Їх оточили тісним кільцем, і всі дивувалися, що за зіваками і наречений не протиснеться. 

Раптом біля воріт почувся свист. Всі повернулися у той бік і побачили, що молоді вийшли із- за хати і чекають рідних.

– Ну, молодий, викрутився.

– Як же ми його пропустили?

– Хитрий. 

– І кмітливий.

Чулися веселі здивовані голоси.

- А хто ж це, - зацікавилися присутні, розглядаючи лже-наречену.

"Молода" засоромилася і підняла вуаль.  Спочатку не могли пізнати симпатичну дівчину з нафарбованими очима, губами, підрум՛яненими щоками. І тільки, коли вона обізвалася, всі були приголомшені і довго сміялися. Це був сусідський хлопець, однокласник Зоряни. Він прекрасно справився зі своєю роллю, за що, під загальний регіт, отримав від молодших дружків шоколадку. 

– Хоч би пляшку, - благав хлопець.

– Ні, нареченій не можна. Це тобі, щоб життя було солодким, - відказали, сміючись, хлопці і побігли до молодих.

Всі, хто мав їхати на церемонію розпису, пішли до кортежу, а дідусь обсипав молодих зерном, монетами та цукерками.

- На заможність, на плодючість, на солодке життя, - приказував Степан.

Гості кинулися збирати солодощі та гроші. Діти раділи цукеркам, а незаміжні дівчата вірили, що, зібрані монети, якщо їх берегти, гарантують їм щасливу зустріч з коханим. Інші знали: якщо весільні гроші сховати, то вони будуть водитися.

Хто повинен був їхати на розпис, сіли у машини. 

Весілля вирішили святкувати в Чаклунівці. 

Домовилися, що довго кататися не будуть, зробити фото можна і біля моря. З Сашкової рідні приїхала тільки сестра з чоловіком і дитиною. 

На порозі будинку молодих зустрічав дідусь і Лідія Іванівна, директриса останнього дитбудинку, де перебував наречений.

Пара тричі вклонилася зустрічаючим. Всім чотирьом подали бокали з шампанським. На бокалах молодих були вигравірувані їхні імена. Ці бокали вони повинні зберігати все життя, як пам'ять про сьогоднішній день.

– Ви тепер одна сім’я, - почав дідусь.

Вас вітаю щиро я,

Щоб були завжди багаті,

Гаманці мали пузаті.

Сміх дитячий лунав в хаті.

Дітки ваші всі вродливі, чорнобриві, галасливі,

 Завжди щоб були щасливі.

Піднімімо ці бокали,

щоб у домі вас чекали,

руки щоб не опускали - 

й одне одного кохали, - підхопила Лідія Іванівна.

Всі випили до останньої краплі, щоб життя було без сліз і без зайвих витрат. У декого є традиція розбивати бокали на щастя. Вони не розбивали. Як можна пов'язати слова “щастя”, “життя” і “розбите”? Що то за щастя, коли скрізь осколки валяються. На весіллі все повинне бути цілим, навіть не надщербленим.

Руки молодих пов’язали рушником, а кінці дали дідусеві і Лідії Іванівні, які завели їх у кімнату, де чекали гості.

‘Як і годиться, молоді зайшли за стіл за годинниковою стрілкою. Або як сонце сходить, а виходити повинні були проти сонця. 

Їх вітали гості, привітала й Сашкова сестра. Вона вийшла заміж за хлопця, з яким дружила у дитбудинку. Ніхто їм не допомагав, самі ставали на ноги.

Всі бажали молодим щастя, любові, достатку. 

Тут були близькі люди для молодят. Всі веселилися, раділи, співали, танцювали, жартували.

Друзі Сашка перезнайомилися з місцевими дівчатами, тому може, ще не одне весілля невдовзі побачить Чаклунівка. 

Були на весіллі і з Прибережного. Дуже жалкували, що тепер Зоряна залишиться тут. Говорили, що сумуватимуть, що їм її не вистачатиме.

 Наступного дня повинні були дружби молодого перевдягатися та ходити до родичів молодої, та до тих, хто гуляв на весіллі. У народі говорять, що на другий день весілля “цигани ходять”. Перевдягаються у молодих, у циган, надягають маски, ворожать, можуть щось украсти: курку півня, кролика.