Римлянин сидів навпроти свого будинку. У руках він тримав довгу гілку, майже з його зріст. Сидячи на валуні, він, утримуючи ногою заготовину, натягував тонку нитку, сплетену із заячих сухожиль. Пес сидів навпроти господаря, уважно спостерігаючи за процесом.
— Так… Здається зачепив... наче не тріснуло... — центуріон підвівся з теплого валуна. — Спробуємо...
Підібравши прямий прут, що потрапив під руку, центуріон натягнув лук і зробив постріл у бік порожньої криниці. Лук не тріснув. Пес загавкав та побіг слідом за випущеною стрілою. Побродивши трохи в кущах, собака приніс і кинув під ноги господаря снаряд.
— Цього мене один мій друг навчив. Річ давня, але проста у використанні. Це краще ніж метати списи чи намагатися влучити у щось із пращі.
В лісі водилася дичина. Центуріон під час робіт з деревом часто помічав сліди копит. Одного разу він навіть знайшов скинуті роги. Найімовірніше все це були олені.
Нумерій узявся точити якомога більше стріл, наскільки дозволяли кролячі кістки, які він використовував як наконечники. Вечоріло. Покінчивши зі справами, він повернувся до оновленого дому, щоб відпочити.
Власне дім був відремонтований в міру можливостей та ресурсів. Підлога відтепер здебільшого була з викладених кам'яних плиток. Стіни, щільно обліплені внизу землею й цеглою, не пропускали вітер з боку річки, а вночі утримували тепло. Минулого місяця був дощ, який показав місця протікання в покрівлі. Ці щілини Нумерій закрив додатковою черепицею з дерева. У будинок просочувалося світло вже через вікна, колись вони були забиті дошками, а рами їх перекошені. У внутрішньому саду центуріон почистив територію та постелив нову стежку з каменю, чергуючи його зі старими мармуровими плитами.
До будівлі вдалося прибудувати стійло для коня і віслюка. Сарай був відновлений. Тепер у ньому зберігалися матеріали та інструменти. Центуріон за цей місяць почистив ділянку вздовж паркану, заодно замінивши його на новий, плетений з гілок. Проте робота була виконана лише із будинком, сараєм та парканом. На подвір'ї, на майбутньому городі продовжували рости чагарники. Колодязь все ще був порожнім і порослим. Камінь для роздумів обплітали гілки вишні, які кололи в спину римлянина.
А зараз Нумерій заніс лук та стріли на кухню, поклав їх біля входу. Позіхаючи, він вирушив до спальні. Там він перекусив залишками від сніданку й ліг спати. Завтра на нього чекало полювання.
Піднявшись рано вранці, центуріон переодягся в одяг землистого кольору, підготував свій лук, зібрав стріли. Вирушив разом із собакою в ліс.
Бродив він там кілька годин.
Поки центуріон справляв потребу під старим дубом, собака встиг кудись пропасти. Залишившись у лісі на самоті, Нумерій почав кликати свого пса. Той не відповідав. Старий трохи захвилювався, пес був йому єдиним співрозмовником і найкращим другом у всьому житті. Цей сірий собака, хоч і був також шкідником, але все ж неймовірно розумним і відданим, готовим жити зі своїм господарем до кінця його днів.
— Псе-е! — лунав серед лісу крик.
І все ж таки хвилювання зникло, сірий друг повернувся до господаря, його морда виринула з кущів. Нумерій опустився на коліно й почав чухати пса.
— Де тебе носить? Я вже почав думати, що тут є хтось страшніший за тебе, — посміхаючись вимовив Нумерій.
Пес відмовився від ласки, відскочив. Він виляв обрубком хвоста і гучно гавкав, закликаючи господаря йти за ним. Центуріон піднявся й рушив за своїм побратимом. Собака привів господаря до річки. На березі на мокрій землі була купа слідів, схожих на копита.
— Ось воно що...
Сліди вели до лісової хащі. Парочка, римлянин та собака, вирушила за здобиччю. Пройшовши приблизно сотню кроків, Нумерій притишив ходу. Вдалині крізь листя на гілках виднівся луг, біля його краю щось рухалося. Присівши центуріон підготував лук і стрілу. Дивлячись уважно під ноги, він підкрадався ближче до можливої здобичі. Підійшовши, він зупинився і сховався за стовбурами дерев. З цієї відстані він міг бачити, що на лузі пасуться козулі. Маленькі олені. Те, що потрібно. Повільно, уважно дивлячись під ноги та контролюючи кожен крок, мисливець підкрадався до жертви.
Відстань приблизно в 30 кроків... Дуже близько. Козулі могли помітити його, якби не сірий брудний одяг, тихий крок і надійне укриття за обваленим деревом.
— Всього лише тридцять кроків... — прошепотів Нумерій, затамувавши подих.
Прицілившись, випустив стрілу. Влучно. Один з оленів впав на вкриту травою землю. Інші швидко повтікали в глибину лісу. Пес голосно загавкав та рвонув до пораненої здобичі.
Центуріон усміхнувся і побіг за псом.
Коли мисливець підбігав до оленя, той спробував підвестися і втекти, але марно, олень раз у раз падав на землю. Стріла потрапила в груди і швидше за все зачепила серце. Олень вогкими наляканими очима дивився на мисливця, важко дихав.
Нумерій, розуміючи страждання тварини, дістав ніж і, заплющивши оленю очі, швидким рухом проколов основу черепа.
Полювання було успішним. Залишалося почекати, поки олень спочине й почати спускати його кров.
Коли все закінчилося, Нумерій підняв козулю і, кинувши її на плечі, рушив до річки.
****
Тушку нещодавно спійманої косулі Нумерій обробив на території лісоповалу. Ця ділянка містилася за сотню з лишком кроків від річки, в глибині лісу.
Зібравши оброблені шматки оленя в мішок, Центуріон вирушив до свого будинку. Поруч біг пес.
Повернувшись додому, центуріон поклав мішок на кухню. Вирішив засушити м'ясо. Проте вже був вечір, літній вечір. Варто було поспішати. Якнайшвидше центуріон повісив тоненьку мотузку на заготовлені дерев'яні стовпчики. За допомогою ножа він порізав м'ясо на тонкі смужки. Пес, який уважно спостерігав своїми вологими очима за процесом нарізання, ковтав слину й тихенько скулив біля господаря. Він підстрибнув і спробував залізти на господаря.