глава 5. Їсти смачніше в компанії

Марно.
Я марно думала що зможу щось вдіяти.Що зможу змінити життя.
Дівчинка сиділа склавши голову на підтиснуті до грудей коліна,всередині ж звеніла пустота.Шум знесилення заглушав будь які звуки ззовні її голови.Ідей більше не було.
Стиснутий кулак був вологим і липким. Впалі очі що довго свердили діру в стіні, опустились,і тепер дивились на руку.
Повільно розкриваючи пальці вона побачила бруд що розтікся з кольорової обгортки.

Що це таке? Виглядає мов багно.

Губи вигнулись,кривлячись від огиди чи то від того що моряк мало того що не дозволив поїхати з ним,так ще й подарував їй бруду мов натякаючи на те що така як вона не гідна нічого ліпшого.
В животі зав'язувався тугий вузол,підіймаючись вище в груди,обпікаючи їх і до шиї,затягуючись мов зашморг,в очах туманіло,вона скрипнула зубами,дихання пришвидшилось.Це був гнів народжений від бессилля,від власної тупості і наївності.

Вона вже відчувала це коли втратила матір. це сталось не одразу.  О ні,вона втрачала її поступово.день за днем нещасна вгасала,і допомоги чекати було нізвідки.певно така ж доля чекає і на неї саму. Вона народжена у борделі,помре чи буде вбита на брудних вулочках цих смердючих,ненависних трущоб.
Воно пережує її,зжираючи разом з усіма її дурними мріями. Ада замахнулась,ричання дикої загнанної тваринки вирвалось з її легень,і з усієї сили  жбурнула пакунок і все що в ньому лишилось подалі.
обтираючи руку об сорочку, місиво з землі і липкої грязюки розтиралось по шкірі ще дужче.На мить її ніздрі вловили щось дивне.дівчинкі здалось що пахне це щось,не як багно,а як щось досить приємне. обережно і поволі вона піднесла руку до носа,і вдихнула 
Цей запах був не схожий ні на що,солодше за всі парфуми які використовували дівчата з дому втіх,приємніше за квіткові аромати,і смачніше за запахи що приносив часом дим з таверн. вона так часто і глибоко вдихала,що від перенасичення киснем в неї запаморочилось в голові.  Незвідане це щось наповнювало її легені,вона хотіла вдихати це і не припиняти.Гнів що клокотав у ній поступився цікавості перед таким нетиповим цій місцевості ароматом,а голод підштовхнув спробувати на смак. палець несвідомо,радше інтуїтивно торкнувся язика. Танучи у роті,гірчинка що відкривалась мов бутон солодкими хвилями розтікалась,даруючи насолоду якої вона не знала до цих пір.
Неймовірно.
Вона кинулась шукати той шматочок що відкинула гидуючи кудись у темряву.мацаючи долонями землю,вона повзла вперед,натикаючись на самі камінці.

В роті все ще відчувалась солодкість,спускаючись глибше в неї тамуючи її сум.
камінь,знов камінь.може це,теж не воно.

-де ж ти-буркотіла собі під ніс

Перебираючи камінчики,вона відповзала далі й далі від стіни,не звертаючи увагу на людей що поодиноко тинялись вулицею. глянула трохи вперед і побачила як щось блиснуло,і одразу ж зустрілося з підошвою якогось пана.Він пройшов не звертаючи уваги,як кинулась до того місця дитина позаду.
подушечки пальців врешті торкнулись чогось теплого і м'якого.папір зашуркотів.Це воно.
Дівчинка вхопила пом'ятий пакуночок,і не тямлячи себе квапливо зірвала обгортку,засовуючи до рота розчавлену масу що колись мала форму кубика.пісок що обліпив і змішався зі смаколиком подарованим моряком потрапив до рота,але ніяк не заважав насолоді.трохи прикривши очі,їй здавалось що темнота під повіками фарбувалася яскравими кольорами яких вона не бачила до цих пір,а тисячі маленьких вибухів смаку вирували на язику. танучи,розтікаючись накривачи солодкою хвилею.але солодкість подарована їй як втіха за відмову в допомозі,змішувались з чимось солоним.торкнувшись обличчя вона була здивована вологими щоками по яким котились грона сліз затікаючи у рота.
Всхлипнула.гірко.

Я ж була зла,то чому тепер плачу.

Стираючи обома руками вологі доріжки з обличчя,на їхньому місці одразу з'являлись нові.проштовхнула в горло пережовану втіху,перш ніж там з'явився ком.
Аді думалось про те що є діти,котрим везли цей гостинець.Певно це діти про яких дбають і люблять.В них є батьки,вони сплять у ліжках,мають одяг та їжу.і точно не згинуть десь безвісно. Ада цього всього не мала,і більше їй не хотілось витрачати час на щось таке несуттєве і ефемерне як погоня за світом за межами стіни,світом з історій матері.Її більше не було,і вона навіть не знала чи справжній той світ.
Я не мала ганятись за чимось що лиш пришвидшить мій кінець.
Вона хотіла жити,хотіла мати все те що мали ті діти.Їжу,дім...Турбота їй була не потрібна,вона сама про себе потурбується і сама себе втішить. їй потрібен був лиш спосіб до виживання.

Аді не подобалась жодна з пір року,але літня була найбільш терпимою.спекотні дні,і теплі ночі не змушували думати про пошук закутка в якому можна сховатись від холодних поривів вітру,тож принаймні смерть від холоду їй на загрожувала.Поки.
Тепер коли вона не шпигувала за ворітьми,маючи багато часу котрий не було куди діти,вона тинялась собі вулицями,вишуковуючи що б поїсти,чи вкрасти.прошмигуючи серед натовпу на одній з центральних вулиць,видивляючись необачних подорожніх,їй здалося що хтось стежить за нею.озирнулась.надто гамірно,нікому не було діла до дитини.але відчуття морозу по шиї,мов маленькі лапки комах тупцювали на шкірі не давало спокою.втім переконати саму себе не вдавалось,очі метушились,дихання пришвидшувалось.Зосередитись не вдалося,а дати себе впіймати означало б ввіритись удачі.Мало хто відпустить злодія не відгамселивши.в кращому випадку. Так і не вичепивши нічого з кишень,вона пішла собі.

Сьогодні буду голодна.це не страшно,завтра день буде кращим- Підбадьорювала себе дівчинка,живіт гуркотів.
Наступного дня вона пішла на іншу вулицю,ту що ближче до таверн,і гостьових домів.Смачний димний запах можна було вловити,незважаючи на спітнілі тіла що курсували туди-сюди. Прицілюючись до кишені якоїсь дівчини,що йшла під руку з чоловіком чи радше батьком,Ада знов відчула це. Ніби дрібні,невидимі волосинки на шиї підіймаються реагуючи на щось.