глава 4. Слідуй за провідною зорею

Сидячи на даху одного з найвищих будинків з тих що тут зустрічалися,Ада дивилась на стіну  що була заввишки не менше як 72 уни,тоді як будинок приблизно 30. Як не поглянь перелізти її було неможливо.Втім зараз це не так важливо,вона прийшла сюди зустріти світанок,і насолодитись тишою безлюдних вулиць.Спостерігаючи як піднімається сонце,і небо змінює свій колір,а разом з тим на площі починає вирувати життя. Відкривають браму,і змінюються вартові,жебраки займають свої місця вздовж вулиць,крамарі викладають свій товар готуючись зустрічати нових людей у місті.Щоденна рутина яку вона знала на пам'ять.Відвівши погляд від набридливої картини вона заплющила очі і підняла обличчя до сонця насолоджуючись його теплими літніми променями.Ніхто в цьому місті ніколи не дивився на небо,і відтак ніхто не помічав Аду що часто сиділа на даху спостерігаючи за ними,чи вичікуючи вдалого моменту щоб вкрасти в неуважного прохожого монету.Чому вона не робила так раніше,чому нехтувала грабіжкою заради виживання.Можливо якби вона так робила мама пережила б зиму,і вони разом зараз змогли насолодитись прийдешнім літом.

Хоча,справа не в тому що не було чого їсти,Ада старалась з усіх сил хоч щось згодувати матері,але та відмовлялась,й врешті однієї особливо холодної ночі заснула навіки.
Ада замахала головою відганяючи ці спогади що так чи інакше щоразу викликали в неї сльози.
Провівши рукою по голові заспокоюючи сама себе,вона відчула колючки відростаючого волосся і відмітила для себе що час стригтися.

Без нагадування матері вона більше не думала про себе як про хлопчика,але продовжувала вдавати його з себе,пам'ятаючи неприємний досвід з домом розпусти
Очі пробігли площею і несвідомо знайшли об'єкт її спогадів,його було добре видно звідси,не такий вже й гарний як здавалось їй раніше.
Раптом її увагу привернув віз,дерев'яні колеса гучно стукали їдучи по кам'янистій землі,він рухався на виїзд з міста.Ада зіщурилась,в її голові з'явилась ідея.

"Цікаво,цього я ще не пробувала робити"

Вона швидко підвелась і побігла вгору по скошеному даху щоб спуститись з іншого боку,де вправно чіпляючись за виступи на стіні і ринву дісталась землі. Дівчинка побігла в сторону воза,і наздогнавши заскочила всередину поки господар був зосереджений на смиканні вуздечок коня що надто поспішав як для такої дороги.

"Сподіваюсь ніхто не бачив"

Ада почала куйовдитись в сіні щоб закопатись,але його виявилось замало щоб вдало замаскуватись,тож вона просто завмерла сподіваючись що ніхто не помітить її присутність.Віз повільно котився і від кожного камінчика на який вони наїзжали її підкидувало і трусило.Спина дуже швидко почала боліти.

"Треба тільки проїхати ворота,й трохи від'їхати від міста,і я вільна"

Віз раптом спинився,зазвичай перевіряють хто виїздить,але це не займає багато часу.
Вона лежала замруживши очі,і зачаївши дихання щоб її не помітили

"Нужбо їдь вже"-подумки молилась вона

-Ви їдете з дитиною?будь ласка пред'явіть її посвідчення-всередині все впало,грубий голос був зовсім поруч з нею,вона відкрила одне око щоб перевірити чи їй не здалось і зустрілась поглядом з вартовим що буравив її поглядом

Інший охоронець повернув голову в їхню сторону,купець дивився на неї круглими мов монетки очима вочевидь повністю спантеличений

-яка дитина?поважні,я не маю дітей-він замахав руками дивлячись то на одного то на іншого вартового намагаючись виправдатись 

-ой,що ж це я,схоже задрімав тут-скориставшись ситуацією швидко почала було Ада чухаючи потилицю і вдаючи що позіхає-я вже піду,дякую що підвезли пане

Дівчинка підірвалась і швидко зіскочила з воза,кинувшись було навтьоки. Але не встигла,адже була вхоплена за шкирки чоловіком що викрив її схованку.

-це ж знову ти?офіцер погляньте,це знов цей малий-він тримав її однією рукою як кошеня,трусячи над землею-слід його провчити як слід

-облиш його,маємо купу справ,поглянь вже черга зібралась-холодно сказав стражник що вочевидь був тут головним

-проте якщо ще раз трапишся мені я власноруч зроблю в тобі пару дір-погляд його різав без ножа,і Ада розуміла що він не жартує.

Після цього її жбурнули мов тряп'яну ляльку в сторону.Чоловік що кермував возом почав переконувати вартових що він тут ні до чого,і нічого не знав.Але вартові не слухаючи почали уважніше нишпорити перевіряючи його віз.
Ада піднялась і поплелась назад у місто,ця пригода змусила її зголодніти,тож треба було шукати попоїсти.

-знов невдача-невдоволено буркнула дівчинка.

Якийсь час після того як втратила матір вона проливала сльози,не в змозі прийняти її смерть.Загнана почуттям страху і повної самотності в цьому світі.Ніхто не турбувався про неї,нікого не обходило чи жива вона. Відчувши свою слабкість їй хотілось також померти,щоб не відчувати цих пекельних мук.Однак минув час і вона змогла підлаштуватись під своє теперішнє життя,стала більш байдужою і спритною сховавши почуття глибоко всередині де ніхто їх більше не дістане.
Лиш зрідка коли було не сила терпіти сум вона ділилась своїми думками з пір'їною цефларії,що була її таємним скарбом.шепочучи до неї,ніби чекаючи що та відповість,і тоді їй ставало легше на душі.
Безцільно тиняючись вулицями,в постійному стані виживання,вона знайшла те місце на даху,звідки могла милуватись небом що подарувало їй таке рідкісне відчуття щастя,а ще трохи згодом вона прийняла рішення здійснити свою мрію вирвавшись з цієї трясовини в якій вона застрягла,і з тих пір намагається покинути місто,щоб відправитись у свою пригоду.
Спочатку хвилюючись вона декілька днів дивилась на браму що захищала місто і на те як з неї заїжджають і виїжджають вози й карети.Потім набравшись сміливості пішла прямо до охоронців,але ті раптом спинили її.

-куди це ти?-перекривши їй дорогу запитав стражник

-я хочу піти,пропустіть мене-стараючись звучати впевнено вона зробила свій голос грубішим щоб звучати як хлопець