глава 1

Раніше вони з мамою жили в будинку розпусти,це найгарніше і найбагатше місце тут, за другою стіною,він здавався Аді палацом,осяяним яскравими вогнями і фарбами на фоні убогих хатинок які тут зустрічались,це тому що він стояв тут для розваги всіх гостей столиці що приїздили до Хасти,і мали очікувати дозвіл на вхід за другу стіну.Якщо ти звичайний купець,то очікування могло займати до 7 ночей.
Ада була надто маленькою і спогади про їхнє життя там хоч і були розмиті,але сповнені щасливих моментів.Її мама Юрелія завжди була гарно вбрана,і приємно пахла,вони були ситі,і Аді не доводилось випрошувати їжу ніби жебрачка.Мама спала до полудня,потім вона бавила Аду,або розповідала їй історії котрі чула від поважних панів що прибували до Хасти,моряків,і іноземельців що приїздили з далеких країн,навчала словам інших мов,вони видавались Аді кумедними,і кімната часто заливалась сміхом.
А щойно сонце сідало дім оживав,запалювали ліхтарі,палили ароматні палички,лилась музика з чудернацьких інструментів назву котрих дівчинка не могла вимовити.Юрелія відводила Аду в комірчину на кухні,і вкладала спати.

-Веди себе тихенько,і не виходь доки я не прийду за тобою,мишеня-ніжно торкаючись щічки дівчинки промовляла вона щовечора,її обличчя в ці моменти було трохи сумне,хоч вона і посміхалась.
Аду це влаштовувало,адже мама поверталась майже завжди спозаранку,забирала її,і вони разом повертались в кімнату.
 хоча декілька разів вона не приходила дуже довго,так довго що Ада не могла стерпіти голод і незважаючи на заборону вислизала з комірчини і крала якусь їжу зі столів доки ніхто не бачив.
Не поверталась вона навіть тоді коли Ада засинала і прокидалась безліч разів,і коли жіночки що тут працювали готуючись надвечір знов приймати гостей,заходили і копошилися на полицях з якимось ганчір'ям,поглядуючи на Аду що сиділа в кутку темної кімнатки підтискаючи коліна до підборіддя.

-У Юрелії знов гаряча нічка,га?-мовила дівчинка на вигляд не старше 15 років

-ти думаєш її просто так цінує власник,вона улюблениця серед наших гостей.

-хмм,чим же вона їх так приворожила?хіба це справедливо-ніяк не замовкала дівчина- ніколи не виходить з нами на пошуки клієнтів,має окрему кімнату..

-ти хіба не знаєш,господар не випускає її звідси-перебивши її сказала жінка що старше,скосивши погляд на Аду і пошіпки додала-одного разу вона втекла,її спіймали бо вона намагалась вийти з міста,а згодом виявилось що Юрелія вагітна,власник лютував,але потім великодушно дозволив лишити дитя,бо та клялася що накладе на себе руки.

-задля чого їй тікати,може закохалась?-хіхікнула дівчина

-годі вже!ти тут недовго,і багато чого незнаєш- врешті витримка жіночки що розмовляла з нею надломилась,а голос став нервовим-повір,ти б не хотіла працювати так як вона.

Вони змовкли,взявши посуд і якісь клапті тканин залишивши Аду знов саму.
Аді було лиш 5,і вона не розуміла про що перемовляються жіночки.

"Матусю цінує хазяїн,бо вона добре працює"- думаючи так вона усміхнулась. Ада вирішила для себе що хоче допомогти мамі,а отже буде старанною і терплячою.
 Того разу мама прийшла аж на третій ранок ,змучена,з скуйовдженним волоссям,і синцями на руках і шиї,які незграбно намагалась прикрити від доньки.Вона нічого не сказала,а коли вони повернулись до кімнати,вона звалилася у ліжко,і проспала весь день.
Але якби не цінував Юрелію власник,через півроку він їх просто вигнав.
Ада мріяла що тепер вони відправляться геть з міста,у далекі мандри,вона побачить море і гори,і далекі краї,про які так часто розказувала їй мама.Але її бажанням не судилося справдитися.

 В кімнаті було темно і сиро,але солома якою була устлана підлога зігрівала ноги,дівчинка йшла тихо ступаючи в самий кут,оминаючи по пам'яті незримі стілець і стіл без ніжки,впертий в стіну щоб не падати.самотні речі побуту,які одного разу невідомо звідки принесла її матір,облаштовуючи оселю.

-Адо,доню,підійди ближче-ніжний спокійний голос матері що торкнувся вух подарував їй те саме відчуття домашнього затишку

В самому кутку була купа сіна,м'яка і тепла вона слугувала ліжком,і здавалася Аді благословенням після важкого дня
На сіні відпочивала мама,і Ада обережно мов кошеня залізла до неї в обійми,пригорнувшись до серця

-я вдома,пробач,я мало що знайшла сьогодні,декілька квіток кульбаби і аракусу- все це було бур'яном,але могло забити голод

-нічого,якщо я почуватимусь краще то завтра сходжу і щось нам принесу,а поки в нас ще є вівсяний коржик  який я принесла минулого разу-голос матері заспокоював і колисав,відчого Ада почувалась у повній безпеці

Відчуваючи як очі почали пекти від підступаючих сліз,їй захотілось розказати все що сталось з нею сьогодні,сховатись від усіх нещасть в обіймах,але вона стрималась,і була рада повній темряві в якій вони знаходились,бо ж так мама не побачить тих ран яких їй завдав цей день,і не буде журитись.
Натомість Ада розповіла як весело вони провели час із друзями граючись у лицарів.
Юрелія уважно слухала доньку,і ніжно гладила її по голові.

-схоже твоє волосся знов відросло,на світанку не виходь з дому поки я не пострижу тебе-дівчинка кивнула, це було звично їм обом,мама змалечку голила Аду,і наказувала говорити всім що та хлопчик.
Ада згадала як колись ще до їхнього вигнання з дому втіх мама повчала її-

-якщо хтось дізнається що ти дівчинка нас розлучать.
тож запам'ятай, твоє ім'я- Адам.
Для неї,дитини для котрої її матір була центром світу це звучало як найгірше з усіх лих що могло трапитись,і вона слухалась.

Пізніше вона казала-бродити вулицями безпечніше якщо ти хлопчик,тож не довіряй свій секрет нікому.
Ада не розуміла цих слів,але не сперечалась. повністю покладаючись на розум матері,вона ніколи не ставила її слова під сумнів.

Її мама була надзвичайно вродливою,і на думку Ади розумнішою за будь кого,вона знала безліч казок і історій,і навіть деякі букви,яким вона навчила й Аду. Книг і пергаментів з писанням не зустрічалось за другою стіною,бо всі хто тут жив були неграмотні,тож вона вимальовувала їх паличкою на землі,Аді було не дуже цікаво навчатись,але вона любила проводити час з матір'ю,байдуже що робити тільки б разом.
Вони лежали обіймаючись якийсь час,дівчинка слухала дихання матері,але не могла заснути,її мучили сумніви