пролог

На одній з найвіддаленіших вулиць столиці,перед останньою з трьох стін що захищають місто,купка дітей забились в вулочку між халупами уникаючи гомону крамарчуків що намагаються продати свою негідь,сварок пияк і завивання жебраків.
Пуцьвіріньок що був найменшим серед них і стояв трохи поодаль підтягуючичь на носочках і витягуючи голівку намагаючись теж заглянути що ж вони ховають за спинами,над чим так скупчились і весело цвірінчать,але вочевидь,в гру його не брали

-гей,знову ти!!а ну відійди,ти нестерпно смердиш -сказала одна з дівчат нарочито прикривши ніс, помітивши що за ними спостерігають

хлоп'я,було вимазане брудом з голови до п'ят вдягнене в якесь ганчір'я з вирізаними дірками для рук і виглядало жебраком на фоні трохи менш чумазих дітей,що мали взуття,а одна дівчинка навіть синю стрічку у заплетеному волоссі
малий зробив декілька кроків назад відчуваючи ворожий погляд озирнувшихся на нього дітей.

-та чого ти,таке не щодня побачиш,покажімо і гидлику теж - сказав хлопчина що був вище, і скоса посміхнувся,показавши чорні хворі зуби.
вочевидь маючи авторитет серед друзів,ніхто не став сперечатись і хоч з неохотою але розімкнули кільце щоб дрібнота теж могла подивитись

-це...-прошепотів малий побачивши нарешті що лежало на землі перед їхніми очима

-це пташеня цефларії,вони літають дуже високо,певно нещодавно вилетіло з гнізда,а вітер підхопив і приніс аж сюди до Хасти-хвалькувато сказав невеличкий русявий хлопчина,тримаючи дистанцію від знахідки.

-я чула що вони прокляті..

- а мені розповідали що ці пташки можуть спалювати села,і якщо вже прилетіли то чекай біди..

діти гомоніли і сперечалися між собою вирішуючи що робити зі знахідкою,і іх голоси губилися і зливалися аж доки малий геть не перестав їх чути,він був зачарований красою і кольорами котрі вперше побачив у цьому похмурому світі.це була пташка розміром з яструбка,з фіолетовим оперенням на спинці,і блакитним на грудкі і шиї,а розкішний хвіст сягав аж чотири уни завдовжки, кольору золотого сонця і блакиті неба,з червоним вічком на кінчику.  невеликий чубчик тремтів,а чорні оченята зазирали просто в душу.
Було так шкода бачити як щось настільки величне і прекрасне лежить у бруді цих негідних її вулиць,знесилене і скалічене

-вона..поранена-дитина котру кликали гидликом за огидну зовнішність і різкий запах нечистот потягла рученята до пташки

-Ні!не смій чіпати!

побачивши наміри малого дівчинка боляче відштовхнула його,і той будучи вдвічі дрібнішим за неї відлетів,вдарився об стіну і впав не втримавши рівновагу.

-нащо ми його лишили?він накличе на нас біду!

-ти тупе одоробло,хочеш щоб тебе прокляли?-зашипів найбільший хлопчина

-він вже проклятий,так само як і його матуся,правда ж Ройде?-засміялись дві дівчинки позаду поглядуючи на свого ватажка

хлопчик сидячи на землі потер плече котрим вдарився,він не розумів чому вони так вчиняють,і чим завинила пташка

-отож,ми маємо взяти на себе відповідальність за благополуччя нашого королівства-раптом взвеселів найстарший з зграї

він підійшов до пташки скрививши своє й без того зморшкувате обличчя ніби йому огидно від цієї картини,а потім взяв камінь що лежав неподалік.
-уявіть,ми герої що врятували Хасту від прокляття лютого птаха-діти просяяли і підтиримали гру хлопця

чубчик цефларії тремтів,вона махала крилами намагаючись взлетіти,але вочевідь її крила були зламані,вона видала хриплий звук,повний відчаю,її чорні оченята дивилися весь цей час на маленького хлопчика що досі сидів на землі,не в силах підвестися.
Ройд стиснув камінь декілька разів в руці ніби оцінюючи, і з посмішкою що була більше  схожа на вищир, заніс його над головою цього величного створіння
глухий звук удару,і крик птаха котрий розчинився в шумі вулиці на котрій бурліло життя
очі що були широко розплющені не бачили нічого,все здавалось нереальним,туман застилав погляд,рука вже не боліла,ніг ніби не існувало,на щоці відчувалось щось тепле,а пташка..вона більше не тріпотіла..

-хм,було цікаво як він виглядає всередині-з сумуючим виглядом протягнув Ройд-знаєте зелена кров чи чорні кістки,як у справжнього чудовиська

-він виглядає як звичайне курча,я бачила,коли моя мама патрала і готувала таке на тогорічне свято косовиці-дівчинка зі стрічкою в волоссі задрала підборіддя,такі страви не багато сімей могли собі дозволити,лиш ті обрані чиїх доньок,і рідше синів забирала до себе у служіння церква.

-хай там як,страшне прокляття оминуло нас завдяки бесстрашному серу Ройду,Ура!

діти почали скандувати ім'я Ройда,прославляючи його подвиг ніби він лицар що повернувся з походу на монстрів,і згодом під жвавий гомін полишили вулочку.
хлопча сиділо на землі паралізоване страхом а перед ним лежало понівечене  тіло пташки.
Минув якийсь час перш ніж він востаннє всхлипнув,відвівши нарешті погляд від тіла птаха, підвівся,і на тремтячих ногах покинув провулок.
Вже вечоріло і всі збиралися додому,торговці складали свої дощечки на яких лежав різноманітний товар,на вулицях з'являлись жінки в яскравому відвертому вбранні котрі закликали до дому втіх всіх хто мав монету.
Пияки і каліки якими була всіяна вулиця пускали слину і показували пальцями,але жінки не дарували їм навіть погляду.
Проте вгледівши хлопча одна з них зіщурилась вдивляючись,а потім посміхнувшись помахала рукою. 
Малий плівся ближче до стін,і побачивши її привітність втупив погляд вниз,показово ігноруючи.сонце зайшло,холодна земля підганяла швидше переставляти ноги,і поспішити до теплої оселі.врешті він опинився біля центральної площі,що виглядала радше як невелика витоптана колом ділянка землі,просто в центрі якої стояла дерев'яна табличка.
озирнувшись хлопчику здалось що та жінка йде за ним,і він поспіхом глянув на протилежний бік площі,секунду вагаючись він раптом ринувся просто в її центр,зрізаючи відстань,уникаючи ручних візків що штовхали крамарчуки і людей що купчилися і роїлись не звертаючи увагу на хлоп'я що волочилось десь на рівні їхніх пупів.він швидко дістався центру площі,спинившись на хвильку біля таблички що мала дві стрілки в протилежних напрямках,одна вказувала на вихід з міста,інша ж на ворота другої стіни.
Саме там насправді починалось місто.тут же був перевал для торговців доки їм нададуть відповідний дозвіл на вхід,і всілякого людського непотребу котрим вхід за другу стіну зась.видихнувши він знов кинувся в потік людей щоб випірнути вже на іншому боці вулиці,але ледь не одразу відчув удар і впав під гучну лайку і гуркіт глечиків і горняток що покотилися з воза якогось чоловіка.мружачи очі від всього цього гаміру,малий завмер