Це все – зілля!

– Гвендолін, я люблю тебе! – несподівано зізнається мені у коханні Фабіан – студент факультету вартових.

– Гвендолін, я зрозумів, що не можу без тебе жити, – застає мене зненацька його брат Грендал, який також навчається на факультеті вартових.

– Мандрагора все ж була зайвою… – ледь чутно озвучую свою помилку, щоб точно про це в майбутньому не забути.

І спеціально ж пішла в найвіддаленіше місце, де людей бути не повинно! Студенти Вітебського Університету Магічних Наук зараз мають бути на вечірці на честь Вальпургієвої ночі, тож якого дідька ці двоє зараз тут? Здається, експеримент не просто не вдався, а приніс мені величезний головний біль у вигляді двох “закоханих” у мене братів-красенів. Навіть не знаю, що засмучує більше: подвійний головний біль чи можлива погана оцінка за проєкт.

– Так, любі мої хлоп’ята, заспокойтеся. Я вас почула. Пропоную все спокійно обговорити в якомусь приємнішому місці, ніж Темний Ліс.

Брати переглянулися, але зрештою кивнули на знак згоди. Здається, все не так погано. Цілком можливо, що вже до ранку я зможу виправити свою помилку.

– Давай я понесу твою… каструлю?

– Фабіане, відьми не настільки традиційні, – пояснюю хлопцю.

– Тому ви більше не використовуєте чавунні казани?

– Від чого ж? Якщо потрібно готувати зілля у великих обсягах, то каструля не підійде. Просто це був тестовий рецепт, десять літрів мені вистачило б із головою.

Грендал мовчки спостерігав, не знаючи, що сказати. Здається, він почувається не у своїй тарілці. Воно й зрозуміло, адже всі ми зараз вибиті з колії.

Те, що вони поводяться адекватно, хоч і перебувають під впливом любовного зілля – це добре, але цих даних замало. Потрібно дізнатися рівень їхньої закоханості, розуміння ситуації та безліч інших дрібниць.

– Я тоді візьму твою плиту! – знайшов, що сказати Грендал.

Вона не важка, кілограма два, відносно невелика, тож я й сама могла б вроратися. Газовий балон за об’ємом хоч і менший, але все одно був важчим. Та й совість мене мучитиме: мало того, що зачарувала їх, так ще й змусила нести свої речі аж до гуртожитку…

– Слухайте, я сама все понесу, не переживайте. Краще скажіть, як ви почуваєтеся. Голова не паморочиться? Нічого не болить?

Наче не почувши мене, вони взяли всі речі, залишивши мені лише кошик із залишками інгредієнтів. Вперше чую, що від любовного зілля може погіршуватися слух. Хоча рецепт новий, та й наявність вибуху не передбачалася.

Ну от чому лабораторію закрили так не вчасно? Не розпочни керівництво ремонт у передсесійний період, цієї ситуації могло б і не бути… Ну чи хоча б організуй вони тимчасову лабораторію для студентів. Потрібно написати скаргу до студради, бо це не справа. А якби в мене це було не любовне зілля, а щось серйозніше, наслідки могли б бути плачевними.

А вони завжди так швидко ходять чи це теж побочка? Але ж у них в руках ще й обладнання... Заздрю фізпідготовці вартових, але професію міняти все одно навіть пробувати не хочу. Продовження сімейної справи – мій власний вибір, хоча мама та бабуся пропонували мені інші варіанти подальшої кар’єри.

– Ми майже прийшли, – сповіщаю супутників, хоч вони й так це бачили.

За ідеєю на перевірку симптоматики піде хвилин тридцять, аналіз крові робити не буду – у цьому випадку можна обійтися і без неї. Приготування антидоту займе близько години, отож-бо до півночі ми маємо закінчити. Чудово! Якраз висплюсь, бо о восьмій у мене завтра буде пара.

– Ось ми й на місці, – проходжу вперед, дістаючи з кишені ключі.

Нехай це і називається відьомським гуртожитком, фактично це райончик із окремими будиночками для кожної студентки. Свого часу розумні люди подумали, зважили на особливості характерів майбутніх студентів і побудували їм безліч окремих будиночків замість однієї єдиної будівлі з кімнатами. Ремонтувати один такий будиночок, що постраждав під час навчання та досліджень набагато дешевше, ніж щоразу робити ремонт у всій будівлі гуртожитку. Та й менше людей страждатиме – на кожен будинок накладено закляття, яке не дозволяє внутрішнім чинникам руйнівного характеру впливати на зовнішній світ. Як підсумок, вдома мало хто магічить, бо страждатиме лише вона, а ремонт буде не так й скоро.

– Проходьте, – вітально вказую на вхід, запрошуючи мимовільних піддослідних увійти в моє відьомське лігво. Не кожен насмілиться це зробити, але брати Фортіс не з полохливих.

Хлопці швидко увійшли з обладнанням та застрягли у коридорі. Невже розгубилися?

– Що ви як чужі? Ми ж з дитинства знайомі, що не соромтеся і почувайтеся як вдома.

Обидва обернулися і дивно подивився на мене, поки я знімала взуття. На превеликий жаль, мій профіль – зілля, а не людські серця. Ми, звичайно, багато чого вивчаємо, але не все ж таки потрібно заглиблюватися.

– Чого застигли? Проходьте, – поквапила цих двох копуш, проходячи на кухню. – Речі несіть сюди.

Вони повільно, але все ж таки зайшли, знову застигши як боввани. Та що з ними таке? Якісь вони сьогодні дивні, навіть для пацієнтів. А може, це ще один симптом?

– Грендале, плиту сюди, – вказала на кухонну тумбу, коли ввімкнула кран, щоб набрати в чайник води. – Фабіане, каструлю та інше можеш поставити на стіл.

Вони мовчки слухалися, що також було дивно. І Фабіан, і Грендал постійно кепкували з мене, сперечалися, але щоб так тихо поводитися… У цьому точно винне зілля!

Поставивши чайник на плиту, я повернулася обличчям до хлопців, що всілися за стіл. Мені здається, чи вони збентежені? Отже, цей рецепт відноситься до категорії леких, бо зілля середньої та вищої категорії спонукали б їх без упину говорити про свою неземну та вічну любов до мене. Але тоді що за палкі зізнання були на початку? Результат дії парів від зілля згодом згасає? Якщо так, то в антидоті потреби взагалі немає.

Стоп… А хіба у вартових немає природної несприйнятливості до будь-якого виду магії? Наскільки мені відомо, вимоги до вартових навіть суворіші, ніж до відьом. Якщо щоб стати відьмою достатньо мати хоч крихту магії, то для вступу на факультет вартових потрібен найвищий рівень несприйнятливості.