Це ви шукаєте сусіда в серце?

***

 --Це ви шукаєте сусіда в серце?-спитав мене хлопчина з вогняним волоссям і щасливою посмішкою.

  -- Я здаю місце. Дивитись будеш?

  У відповідь хлопець ще щасливіше посміхнувся і р'яно затряс головою, витягнувши при цьому здоровенний рюкзак з невідомості.

 --Ходімо?-запитало мене це чудо, махаючи чубом вбік дверей.

 Я фиркнула і покрокувала до дверей, присіла, витягнула з-під коврику ключ і легко відкрила двері, не звертаючи уваги на потейційного сусіда, зайшла в серце.

 --Ось це головний коридор, від нього відходять двері до кімнат, де живуть квартиранти.

 --Тут мило,-життєрадісно пролунало позаду.

  Мило? Хм... На стінах де-не-де малюнки, десь висять картини, на підлозі розкидані пазли, фарби, нитки, спиці все-що хочеш. Повний бедлам, хоча це і недивно, серце показує правду.

 --А хто тут живе?-попитали у мене, забігаючи переді мною.

 --Ось тут живе Мрія,-відповіла я, показуючи на двері, на яких уривками було зображено хмари перед заходом сонця, море в шторм, різні незрозумілі схеми і тому подібне...

 --Далі живе Надія.

 --Тому тут немає замка?

 --Угу. Вона надіється, що Совість і Честь іще живуть в людях.

 --А де вони в тебе?- на мій запитальний погляд, мій співбесідник пожав плечима і пояснив: Ну, вони точно в тебе є.

 --Ми їх минули, вони були на початку біля Наївності.

 --Оу...

 Деякий час ми йшли мовчки, виявилося, що моє серце доволі-таки велике, бо до цілі ми все ще не дійшли.

 --А, чию кімнати я займу? Ну, кого ти виселила?- запитав мене хлопець біля дверей.

 --Я вигнала Віру. Віру в людей.

 --Напевно, це було боляче...

 --Повір, замість Віри у мене прекрасно справляється Наївність, так-що я сильно не плакала.

 Хлопчак розгублено завмер у дверей і потоптався на місці.

 --А можна ще одне запитання?

 --Ти ж не відцепишся,-я не стерпіла і таки закотила очі.- Питай.

 -- Де ти живеш? Тут?

 --Ні. Я не живу в серці, я живу в голові.

 --Але ж... Там немає емоцій... Лише розрахунки... І це ж немов комп'ютер...

 Побачивши моє обличчя, хлопець замовк і знітився ще більше.

 --А тепер я тебе запитаю. Хто ти?

 На мене підняли очі, в яких загорівся сміх, і спокійно відповіли:

 --Любов.

 

                                                     Тапки не кидать)

25.12.2019

00:46




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше