Це море переповниться

18

День, коли всі мали дізнатися правду і який мав стати святом, обернувся трагедією. Сльози та ридання Есме й Елені стояли у вухах, наче відлунок дзвонів. Розчарований погляд Аділя і його відчай довіку стоятимуть у неї перед очима. Але вона не залишилася поруч з усіма, щоб розділити жалобу. Обманувши всіх і вся та наплевши безглуздя про якісь справи, вона неслася до призначеного місця зустрічі, щоб нарешті забрати свого сина. Її руки вже майже відчували рідне тепло, а в носі лоскотав його аромат. Її серце калатало від нужди і відчаю цього тепла. Вона хотіла якомога швидше забрати його і знову втекти туди, де ніхто і ніщо їх не знайде.

Вони з Гьозепом продумали все. Брат винаймав житло в Стамбулі, і вони час від часу там з'являлися — здебільшого на канікулах або тоді, коли в гості хотів приїхати Аділь. Весь інший час вони з Атаканом жили в Анкарі. Там, де до них не могли добратися руки Фуртуни і очі Аділя.

Вона зупинила машину, роздивляючись двох чоловіків. Вони були схожі — вона могла поклястися, що зараз, дивлячись на них, коли вони стоять поруч, помічала, наскільки схожими вони були між собою.

Але ж вони були чужими! Вона точно знала, що він ріс у сиротинці і звідти його забрала Заріфе.

Щось на самому краю мозку почало болісно шкрябати, змушуючи голову пришвидшено опрацьовувати думки. Ні Шериф, ні Заріфе ніколи б не взяли дитину з вулиці. Хто-хто, а ці двоє точно не володіли милосердям. Дивна здогадка занадто сильно в'їлася в її голову.

Вона вийшла з машини і швидко підійшла до чоловіків. Атакана поруч не було.

-Когось шукаєш, Кочарі? — спитав Шериф.

-Де мій син? — спитала вона.

-Знаєш, я тут подумав, що не можу його тобі повернути. Хто завадить тобі, забравши сина, одразу піти до Аділя і розповісти йому правду? — протягнув Шериф.

Вона не повірила почутому. Навіть для такого шматка лайна Шериф просто перетнув усі межі. Діяти необдумано і керуватися емоціями вона більше просто так не могла. Її недавня здогадка і дике бажання вирвати сина з лап негідників зробили своє. З усіх сил кинувшись на Шерифа, вона таки змогла дотягнутися до його голови і вирвати кілька волосинок із його шевелюри, міцно затиснувши їх у кулаці, перш ніж її знову відтягнули дужі руки.

-Гей! Та заспокойся вже! Мені набридло тебе стільки ловити! — кричав Гьокхан.

-То не лови! Поверни мені сина і зчезни з моїх очей! — закричала вона, іншою рукою лупцюючи здивованого чоловіка.

Схоже, такої поведінки він від неї не чекав.

Коли в її руках були зібрані обидва зразки, вона поспішно відступила. На сьогодні в неї ще була робота.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше