Це море переповниться

16

 

Вона прокинулася серед лісу, коли сонце вже високо піднялося над землею. Хвилею на неї обвалилися спогади. Син, Атакан... Її душа. Єдиний сенс життя, який досі тримав її на цьому світі.

Вона ридала, завиваючи, наче дика вовчиця, в котрої на очах відібрали вовченя, вириваючи шматки моху та глини руками, намагаючись виплакати свій страх та біль, заглушити цю нескінченну муку, яка, як їй здавалося, була приколихана і захована в найтемніших куточках її душі.

Колись давно... Колись давно вона бажала смерті цій дитині. Одна-єдина ніч... Перший і останній раз, коли вона дозволила собі бути жінкою. Ворог, котрий грів її ліжко, залишив окрім спогадів свою частинку.

І вона хотіла... Боже, як же вона хотіла її позбутися! Як корила себе за страх і ту слабкість! А потім просто не змогла. В останню мить перед її очима знову промайнув погляд глибоких темних очей. Як у той ранок.

І вона більше не жаліла. Лише молилася і дякувала Богу, що відвів її від тих думок. А потім народився її Атакан. Яким же він був схожим на нього!

Його ім'я вона ніколи не вимовляла вголос і навіть подумки заборонила собі згадувати — її найбільша таємниця. Великий гріх перед братами. І таємний біль...

Тепер вона несла цей біль у собі і нарешті зрозуміла, як це — горіти. Вона горіла стільки років, гріючись думкою про єдину ніч. Думкою і згадкою про чоловіка, який ніколи не зможе стати поруч із нею. А іншого вона бачити поруч не хотіла...

Вона підвелася повільно, стираючи з колін бруд і прилиплі шматочки моху.

-Мій Атакан... — вона вдихнула густе, вологе повітря і, круто розвернувшись, рушила одразу в бік машин. — Тримайся, синку, мама вже йде.

Вона міцно стиснула кулаки, закушуючи до крові губу. Вона горіла, чудово знаючи, якому зі своїх вірних псів Шериф міг дати таке ганебне завдання.

Вона знала про нього небагато. Переважно з розмов із братами, чула гострі слівця на його адресу, і ще кілька разів збирала деякі свідчення сама. Роки три тому її єдиний син, не підводячи винуватого погляду від землі, вперше спитав про батька. А вона не знала, що йому сказати.

За основною легендою його батьком був Мехмет. Вона і досі не знала, куди дівся негідник Гьозеп, і, чесно кажучи, її не сильно цікавила його доля. Однак важко було пояснити дитині, чому його батько не хоче з ним спілкуватися і рідні з його сторони також. Проте в Атакана було двійко чудових дядьків і любляча тітка Фадіме. Їхнє дике дівчатко виросло і стало справжньою красунею, хоч і зі своєрідним норовом. Ільве часто звинувачувала себе за цю плату: дівчинці не вистачило жіночої уваги, а брати виховали її як юнака.

І в цій кривавій бійні вона постраждала через таке виховання. Вважаючи себе сильнішою, ніж вона є насправді, вона постраждала як жінка і була викрадена Ісмаїлом Фуртуною. По селу досі перешіптувалися, косо дивлячись на обрізане коротке волосся сестрички. Ільве відчувала провину перед сестрою за те, що залишила її саму серед чоловіків.

Мандруючи у своїх думках, вона дісталася автомобіля і, завівши мотор, швидко виїхала з Кочарі, благаючи, щоб брати помітили її відсутність якомога пізніше.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше