Це море переповниться

15

 

-Атакан! Атакане! — Ільве рвала горло, шукаючи свого блакитноокого красеня. Син вийшов погратися на вулицю в Кочарі й наче крізь землю провалився.

Вона зайшла у лісок, роздивляючись, чи не заліз цей невгамовний сюди. Однак його не було.

-Сина шукаєш, Ільве Кочарі? — почула вона грубий бас за спиною.

Розвернутися вона не змогла. Міцні чоловічі руки схопили її, не даючи вирватися. Одна долоня міцно затиснула рот.

-Таємниця буде таємницею, або син у могилі, — голос обпік вухо, викликаючи паніку. Вона зціпилася, починаючи труситися від страху й розуміння, в якому пеклі міг бути її хлопчик.

-Я дам тобі слово, якщо ти не верещатимеш, — знову голос.

Вона обережно кивнула, наче боячись, що кривдник передумає.

Чоловіча рука відпустила її обличчя.

-Але мій Атакан? Що ви з ним зробили? — спитала вона, не впізнаючи власного голосу. Він тремтів, видаючи з головою її страх.

Рука показала їй екран телефону, де сидів невідомо де її син. Він був наляканим, а вона не поруч, щоб врятувати його.

Ноги перестали її тримати, коли поруч зі своїм малюком вона побачила безчесного Бехчета. Вона осіла на мокрий ранковий мох, провалюючись у небуття.

Гьокхан

Роки геть її не змінили: така ж прекрасна, як і раніше. З тим же теплим і водночас твердим поглядом. Така ж хода і зараз — неприкритий жах від страху за життя дитини.

Її син. Атакан, здається. Гьокхан особисто забрав малюка, боячись довірити її частинку комусь із тих псів, із якими він працював.

Хлопчик був геть не подібний до матері: темні кучері, не по віку високий, із колючими словами, що те й діло виривалися з його маленького рота. Він був схожий на маленький вихор, який щосили колотив його по грудях, кусав і дряпав. Єдине, що він узяв від неї, — очі. Ті прокляті очі, котрі досі не давали йому жити.

Він міг повірити, що це син Гьозепа, але явно не ніжної Ільве.

Він боявся і прагнув побачити її. Його зрадницьке серце готове було вистрибнути з грудей, коли руки торкнулися її. Він досі пам'ятав, як це — відчувати її обійми на собі. Однак зараз він повинен, мусив зробити те, що робив: задля неї, задля її сина і задля невинуватої дитини, яка могла померти від рук Шерифа. Елені і так забагато страждала від цієї сім'ї. А він чудово знав, як це — рости сиротою.

Повільно опустивши її на м'який мох, він тремтячою рукою прибрав неслухняне волосся з блідого обличчя.

-Спи. Спи, Кочарі. А коли прокинешся, думай і дій швидко, як і завжди.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше