2019 рік.
Грудень.
На календарі 31 число.
Я, як і будь-яка дівчина, любила приділяти час своєму догляду. І ось, у новорічну ніч, прийнявши душ та наклавши маску на обличчя, я вирішила переглянути фільм, щоб зробити вечір хоч трохи цікавішим. Наше з ним спілкування складалося, на той час, із невеличких листувань, декількох дзвінків та ще меншої кількості зустрічей. І як не дивно, розпочалося це не після нашого знайомства влітку, а в той день, коли він дізнався, що я завершила свої "двомісячні стосунки". Виявляється, завдячувати цим треба моїй подрузі, яка в той же день, як дізналася про це, одразу повідомила йому.
Бачили б ви моє обличчя в той момент коли він мені написав. Це був шок у його первісному вигляді. Запитаєте чому? Я поясню. Від початку нашого знайомства і до початку листування ми з ним бачилися лише декілька разів на спільних зустрічах з друзями. І якби ви побачили нас зі сторони, ви б подумали, що ми вороги чи щось наближене до цього. Холод. Відстороненість. Байдужість. Іноді якісь незрозумілі, моментами агресивні погляди та зауваження. Ну геть не схожа на людей, які відчувають взаємну симпатію, чи не так?
О, і найцікавіше. Більша частина його уваги завжди була спрямована на одну з моїх подруг. Будь-хто на моєму місці не додумався б сприймати хоча б дещицю уваги на свій рахунок.
Проте, як я вже говорила, в той день, коли я позбавила себе отого тагаря, якого і стосунками не назвеш, він мені написав. У нашому спілкуванні не було нічого незвичного, все цілком буденно. Тому повертаємося до найголовнішої частини.
31 грудня.
На годиннику близько 23:00 .
Ми, як і завжди в цей час, підходимо до завершення нашого листування. Аж раптом, я отримую повідомлення, від якого холоне кров у венах і на декілька секунд зупиняється серце.
"Вийди на вулицю". Всього три слова, які на той момент були для мене як крижана вода в морозний день. Хвилини через дві, я вже йшла до воріт і не могла стримати посмішку . Хоча глибоко в душі я відчувала трепіт. І бачить Бог, він був не зовсім хороший.
Я підходжу до нього. Вітаюсь. Обмінюємося декількома фразами. І тут... Бачу як він відкриває дверцята машини. Декілька секунд і він вже стоїть переді мною з подарунками та неймовірним букетом білих троянд.
Ооо, я досі пам'ятаю той момент так, ніби це було лише вчора, хоча пройшло вже декілька років. Важких та водночас повчальних років.
І ось, він височить наді мною з цим пишним букетом і промовляє фразу, яка буде відлунням у моїй свідомості ще довгий час. "Ти станеш моєю дівчиною?". Все. Це був момент, коли я безповоротно втратила частинку себе. Вона назавжди залишиться в тому зимовому вечорі. Вечорі, коли я вперше та, на жаль, не востаннє сказала "так". Цей вечір став одним із тих, який тепер мені хочеться переписати повністю, стерти з життя і проклясти згадку про нього навіки.
Бо воно того НЕ варте...
#11556 в Любовні романи
#2405 в Короткий любовний роман
#2853 в Жіночий роман
емоційні гойдалки, у тексті є:перше кохання, стосунки і минуле
Відредаговано: 23.02.2025