Повернення

- Ти ж мені не все розповіла? Це не вся історія. Ну скажи, що я права. Мені було шістнадцять, коли бабуся дістала з дерев’яної шафи з дзеркалом,  маленьку скриню для прикрас.

Я знала, що це за скриня. Малими ми з братом облазили все. Не було такого куточка в хаті, куди б ми не сунули свої носи. Та що говорити, ми навіть на баяні грали, коли всі були на городі і лишали нас в хаті, а баян якраз на тій шафі і лежав.

Так от, я пам’ятала ту скриню, маленька коробочка з чорного дерева - морений дуб, з вирізаною на кришці квіткою жоржини. В середині скринька вкрита червоним оксамитом, а на тому оксамиті лежав алюмінієвий хрестик, та сережки. Сережки гарні, закручені, з червоного золота, інколи доки ніхто не бачив, я їх одягала. Діставала з серванту кришталеві келихи і уявляла себе царівною в палатах, п’ю з тих кришталевих келихів не компот з вишень, а дороге вино, а мій брат мені прислужував, як справжній королеві. Правда за 10 хвилин такого «царства», я потім мусила вдавати з себе фашиста, якого на дворі годинами розстрілювали з дерев’яного пістолета. В годиннах та хвилинах я тоді ще не дуже розумілась, але мені здавалось так не справедливо довго мене розстрілював мій брат, за те що я так не довго була королевою.

Я поглянула на скриню, а потім на сервант, в якому стояли два келихи, замість шести. Здається, з них ніхто окрім мене і не пив. На душі стало так тепло, за ці секунди спогадів  я відчула дитячу радість від простих речей.      

- Я не знаю чи вся, так її мені переказала мати. А більше я не питала, бо в ті часи знати більше було небезпечно.

- То в чому прокляття сережок? – допитувалась я свою бабусю.

- Прокляття сережок в тому, що вони підсилюють ті якості, які приховані: жадібність Гаврила, пихатість та гордовитість Параски, ненависть та жагу помсти Мотрі, нерішучість Остапа.

- Виходить зло так і не було покаране? – все не відступала я.

Бабуся поклала на круглий стіл, вкритий білою вишитою скатертиною та  покритий прозорим целофаном, щоб не бруднилась скатерть, чорну скриньку для прикрас. Вона дістала сережки і передала їх мені.   

- Чому не було? Якраз таки зло і було покаране. – врешті почала вона  відповідати на мої питання - Остап та Мотря прожили життя без кохання, поваги, а під кінець і з ненавистю один до одного. Параска, постраждала через свою гордовитість та впевненість у тому, що Остап вирішить всі її проблеми. – бабуся повернулась до мене, вона дуже серйозно сказала - Запам’ятай, розраховувати можна тільки на свою сім’ю і на себе, не чекати принца, що все вирішить. Якщо з’явиться такий – добре, а ні – то ти повинна бути готова і до цього. Сім’я - це сила. Мотря перемогла, бо не була одна, мати – пояснила, що Василь не повернеться, хоч би як він її не любив, батько – допитався чи хоче Остап одружитись, чи для нього сільські дівчата - забавка, і тієї ж секунди  очорнив Параску. Мотря весь час підставляла подругу, хоч це вона і вбила її батька, та бач вона вважала це священною помстою за втрачене кохання, і сама не помітила, як стала чудовиськом. Всі гуртом, всі до купи і виграли битву, та програли війну, бо жити без кохання - то велика поразка.

- То може мені і не носити їх? – з сумнівом в голосі спитала я, сережки звісно мені подобались ще з дитинства, та я не готова платити високу ціну за холодну красу – Сережки? Як вони стільки людей згубили?

- Носи, я 20 років носила. І невже ти думаєш, ми не знали що ти їх надягала, а то не сережки згубили людей, то люди самі себе гублять.

- Ти мені розкажеш, як вони повернулись в нашу сім’ю?

- Розкажу, це чудова історія. Тобі сподобається.