2

- А чого ти лежиш? Агов! Ти чого там розляглася!

Голос здався Наді знайомим, однак повернути голову, щоб глянути, хто до неї озивається, не змогла.

- Вставай!

Її сіпнули за плече, намагалися перевернули, але перша спроба не вдалася, зате друга увінчалася успіхом. У Наді ж дзвеніла лиш одна думка в голові: «Чому я не рухаюся?»

- Надька! Надько, чого ти тут лежиш? П’яна?

Над нею нахилилося зморшкувате лице конюха Мирона. Впізнала його, але мовити хоча б слово не могла.

Він дуже пильно її роздивлявся, сіпав за плечі, а потім нащось дав пекучого ляпаса.

- Ох, дівонько! А що ж це тебе. Зараз, зараз… Та що ж…

Мирон підхопив її попід руки та неймовірними зусиллями немолодих, однак жилавих рук, спробував підняти на ноги. Спроба вдалася. Вона знесилено сперлася об свого рятівника та прошкандибала до воза, де одразу вляглася на пахуче сіно. Конюх закинув її ноги, щоб не звисали з краю, і кудись повіз. Голову немилосердно теліпало, підкидаючи на нерівній дорозі, а через деякий час до вух долинув стривожений голос матері.

- Надю! Надю!

А далі метушня, якісь крики та зітхання. Дівчину поволі стягнули з воза та перевели на тапчан у веранді, де зовсім недавно спав брат. Вона й далі не могла мовити ані слова. У роті стояв присмак гіркоти і диму, а те в’язке відчуття, наче склеїло вуста, не давало мовити жодного слова.

Лишалося мовчки спостерігати за метушнею рідні, за їхнім розпачем та докорами.

- Надю, ану бігом говори, де ти була? Чого вся в крові? – гримів над нею батько, грізно суплячи брови. Вона дуже боялася цього виразу на його обличчі, навіть спробувала витягти із себе хоча б слово, але спроба зазнала неминучого краху. – Надю, не шуткуй так. Кажи, де була?

- Не кричи! Чи ти не бачиш, що не може, - заступилася за онуку бабуся.

- Зараз вона у мене все зможе!

Слова батька проскрипіли несамовитою люттю, неначе донька знову ту кляту книжку витягла, а тоді над нею засвистів віник, який опустився болючим ударом по животі. Надя захлинулася криком, який так і не вирвався з рота, бо батько скаженів у своєму шаленстві. Несамовито лупив по чому бачив, а бабуся чіплялася за його руки, намагаючись відтягнути.

Від переляку, болю й образи Наді лишалося тільки плакати, мовчки хлипати і ковтати сльози, не розуміючи за що її карають.

- Макаре, відступись! – волала бабуся.

До неї приєдналася мама і Мирон, котрий вихопив з батькової руки віника та дорікнув невдоволено.

- Ти, Макаре, геть здурів. Чи не бачиш, що з дівкою біда? Лікаря треба чи якусь бабку.

- Яку бабку?! – зло вигукнув той. – Доброго насрачника, і вона зараз в мене і заговорить, і ходити почне.

- Якого насрачника! Їй вже й без тебе від когось дісталося. Може міліцію треба, а ти лупиш не знать за що, - гнув своє добродушний конюх.

Глянув на запального Макара, якого в селі прозвали Пазик, через те, що одного разу не зміг вставити шестерні в паз, ремонтуючи трактора, плюнув спересердя й подався геть з двору.

- Їдь на роботу.

Стара мати стусонула сина в плечі, намагаючись випхати з веранди. Біля онучки припала Меланка, яка заливалася сльозами й втирала криваві щоки доньки мокрою ганчіркою.

- Яке на роботу? Їй треба щось робить, - заартачився Макар. – Може, справді лікаря.

- Я спочатку по Гапку піду. Якщо не допоможе, повеземо до лікарі.

Макар вагався. Стара Гапка – то відьма на все село. Принаймні, так люди говорили, але ці ж люди бігали до неї відробляти вроки, викачувати яйцем переляк дітям, заговорювати груди, щоб у молодих годувальниць вони не боліли, брали заговорену воду, аби зняти порчу, й просили чарівного зілля, щоб милий до оковитої не прикладався чи за іншими спідницями не волочився.

- Та робіть що хочете! – він безнадійно махнув рукою та прожогом вискочив із хати.

- Меланко, втри її… Вмий, а я по Гапку.

Матір хутко взялася приводити доньку до ладу, а за пів години до хати вповзла стара, покручена життєвими труднощами Гапка. Її матір була відьма, її бабуся була відьма і вона відьма. Люди зробили, нарекли так, хоча насправді, вона вважала свої знання посередніми, не хитрими, адже викачати переляк дитині перед заходом сонця, й сама дитина зможе.

Вона попросила яйце, табуретку й стакан води. Присіла біля Наді, уважно роздивляючись кожну рису гарного молодого обличчя. Колись Гапка також була гарною, але та краса змарніла, лишаючись незачепленою чоловічою рукою. Боялися парубки до Гапки свататися, навіть слово мовити, бо недобра говірка по селу йшла про її матір та бабусю. Отак й лишилася вічною дівкою, навіть ті нехитрі знання не мала кому передати, тому що поголос зробив свою чорну справу.

Обдивившись дівча, Гапка не була впевнена, що їй допоможе, але коли люди просили, відмовити не могла. Така її доля щербата – допомагати іншим й вічно бути самотою.

Вона взяла яйце, принесене Меланкою, прочитала молитву й почала котити його вздовж усього тіла Наді. Хвилини зо три виконувала давно завчений ритуал, закочувала очі в молитовному екстазі, а потім тенькнула яйце об край табуретки й вихлюпнула у стакан з водою.