1

Якби треті півні співали, Надя однаково не почула б. Солодкий, світанковий сон не попускав пут, хоча мама добряче трясла доньку за плече.

- Вставай! Скоро дойка. Надю, кому кажу, бо зараз батька покличу.

Батька не тільки Надя боялася, а й навіть сон злякався передового, запального тракториста, що виводив безкрайні борозни на полях, працюючи в колгоспі імені Франка. Більшої безглуздості й годі уявити, але велике колективно господарство, справді, пихато послуговувалося ім’ям відомого письменника. Там гарували всі: мама, батько, старший брат, ще й бабуся Голька, яка зовсім недавно стала пенсіонеркою. Поралася коло худоби в стайні і кожного тижня перебирала дідові сорочки в скрині на горищі. Насправді, бабусю звали Ольга, але всі кликали Голька, а чому, то вже й ніхто не скаже.

 Дід Панас воював, потім був у концтаборі, дивом повернувся додому живим. Помер чотири роки тому, а бабуся досі перекладала його речі, дбайливо сховані в скрині на горищі. Берегла, немов святиню, бо Надя разом з сусідським дівчам, Галькою, додумалася зняти стару колодку та відкрити скриню, передивляючись бабусині скарби. І таки ж надибали там незліченних див.

Найперше в очі кинулися дві полотняні сірі сорочки з вишивкою на комірі, проте одна мала орнамент не з лицьового боку, а споду. І вона ж світилася просмаленою дірочкою в області правого плеча, а дрібні вишиті хрестики йшли не струнким рядочком, а кривенькими вихилясами, немов їх дитина нанизала на тканину. Поруч лежав відрізок полотна, у який був замотаний тютюн і папіросний коричневий папір, бо дід не курив люльки, постійно самокрутки змотував вузлуватими пальцями, проводив язиком по краєчку, зліплював до купи цигарку й пускав солодким дим на ганку. Наді дуже подобався той запах,  постійно всідалася біля діда, слідкуючи за вмілими пальцями, за примруженим правим оком, яке, здавалося, саме заплющувалося, коли дід втягував грудьми дим. А на самому дні, під сорочками, сховалася дивна срібна штука прямокутної форми з вибитим орлом та перевернутим хрестом із загнутими кутами. Надя її навіть в руки побоялася брати, оскільки знала, що буде з ними усіма, коли про знахідку довідається ще хтось, окрім неї. Тому хутко прикрила знайдене сорочками, щоб Галька не помітила, й закрила скриню, аби більше ніколи не відчиняти. Дещо не повинно вилазити на світ Божий, як любить казати бабуся, от і вона намагалася забути про знахідку. Недарма воно так ретельно оберігалося.

- Надю, вставай! – вкотре пролунало над головою, і дівчині вдалося розплющити аж одне око. – Бігом! Якщо батько взнає, що ти проспала дойку, більше нікуди не пустить.

Ці слова подіяли, певно, краще, аніж холодне цебро води, яким одного разу на неї шугонув брат. Любила Надя поспати, а вранішня метушня біля корів, була гірше пекла, тому що прокидатися потрібно ще поночі, аби встигнути на мамину роботу. Хоча, батько, затятий комуніст та атеїст вперто товкмачив своїм нерозумним дітям, що Бога і раю не існує, а слідуючи його логіці - пекла також. Бабуся лиш розчаровано похитувала головою, коли зачувала чергову промову власного чада, дивуючись, де у неї, побожної та віруючої, взявся оцей антихрист, прости Господи.

А вчора сталася подія ледь не світового масштабу – батько, нарешті, відпустив Надю на Купайло. Майже всі її однокласниці ще того року спробували стрибнути через купальський вогонь, пустити річкою вінок, хоча місцевий сільський голова, кожного року намагався зловити та розігнати безтолкову молодь, яка замість вичитування просвітницького вчення Карла Маркса, шукала легендарну квітку папороті.

Надя її шукати не ходила. Вважала це пустозвоном, бо так бабуся сказала, а вона знала все: і хто такі мавки та перелесники, і хто втягує нерозумних сміливців на болотах, і хто там живе, і нащо деркачем з туалету змітати порога,  і чому не можна гратися хлібом, і чому сіяти городину потрібно у відведені дні, котрі визначала за повнотою місяця.

А ще бабуся розказувала дивну легенду про Каїна та Авеля. Зазвичай, це відбувалося в літні вечори  на ганку, вказувала сухими покрученими пальцями на нічне світило, вимальовуючи перед очима враженої онучки силуети двох братів. Один замахнувся на нього каменем, а інший падав від удару додолу. Після таких історії Надя довго не могла заснути. Їй теж інколи хотілося чимось тяжким потягнути брата, але не позбавити життя.

 Бабуся ще багато цікавих історій розповідала: і про Ноя, і Мойсея, і Голіафа – велетня, якого переміг відважний Давид, проте улюбленою лишалася розповідь про двох братів. Ці всі цікавинки були сховані в бабусиній книзі – Біблії, що лежала за припіком. Якось Надя спробувала її почитати, і як на зло, це помітив батько. Ґвалту наробив. На бабусю кричав, маму поколотив, навіть Наді дісталося. Книжку надумав спалити, але не вийшло. Бабуся стала перед грубкою, вчепилася за край книги й прошипіла беззубим ротом:

- Кинеш книжку, мене слідом за нею. Якби батько був живий, він би тобі клепки вставив.

Син відступив, полишив книжку, і більше тижня скоса поглядав на матір. Свого покійного батька він поважав і боявся. Той пройшов пекло війни та концтабору, а перед смертю просив доглянути матір.

- Надю! – пролунало вкотре над головою розлючене шипіння матері, а повітря в кімнаті наповнилося запахом хліва.

- Та йду!

Не розплющуючи очі, Надя сіла на ліжку, налапала рукою скраю ліжка стару ситцеву сукенку, в якій  бігала замість матері на вранішню дойку, та взялася сонно, через голову, натягувати на себе.

- Надю, Галька Лемкова вже пішла. Ану, ворушись.