Розділ 16

— Ти вчора прийшла пізно, — каже мама за вечерею наступного дня.

— Ми зустрілися з Таєю після пар, сходили в кіно, пограли в боулінг... — розповідаю і майже не брешу! Лише змінюю ім’я.

— До нас вчора Влад заходив, — тато накладає собі салат.

— Правда? — сподіваюся, моє здивування можна назвати щирим, — і як він там?

— Начебто нормально. Весілля хочуть тихе, тільки на двох, — зітхає мама.

— А що тебе турбує? Так зараз багато хто робить. Без галасу та купи грошей.

— Я знаю, Аріш. Просто… я так і не зрозуміла, вони будуть раді, якщо ми приїдемо до РАГСу, чи ні... Треба було тоді розповісти Владу те, що ми почули, — останні слова вона промовляє одними губами, хитаючи головою.

— Я йому розповіла… — зізнаюся-таки.

— Не повірив? — мугикає батько і відсьорбує сік.

— Повірив, — зітхаючи, дивлюся у вікно. Сутеніє, — сказав, що перехвилювалася...

З того дня ми більше не підіймали цієї теми, а ставлення до дівчини брата остаточно зіпсувалося у всієї родини.

Тоді Владик ще жив з нами, в батьківській хаті, і Сашу привів вдруге чи втретє, але вперше вона залишилася на ніч. Батьки були не проти, мовляв, син уже дорослий. На вечері всі весело щебетали. Її цікавило буквально все!

«Аріно, ти не пішла по батьківських стопах? Вау, в тобі стільки сміливості!»

«Ви так давно разом, дуже романтично. Я теж про таке мрію!»

«Стоматологія? Владик дуже талановитий, так!»

Вона не їла м’яса, і тоді мама, ніяковіючи, швиденько начаклувала їй салат. Підсмажила на грилі креветки — добре, в морозилці знайшлася упаковка — і поставила на стіл безглютенове печиво замість торта на десерт. І де лише взяла?

 — Так добре, що ти змогла відмовитись від м’яса! — казала я, — це дуже свідомо.

Мені вона дуже сподобалась. Думаю, Владику здорово дісталося б від мами за те, що не попередив про такі важливі речі, як Сашину відмову від м’яса. Якби не одне але. Цілком випадкове, абсолютно несподіване, але котре остаточно розплющує очі.

Ми вже допили чай і розбрілися по кімнатах, коли я, виходячи в туалет, а він у нас на поверсі окремий, почула сварку. Не звертаючи увагу, повернулася назад та включила наступну серію серіалу. Поставити на паузу «Кохання, смерть і роботи» змусив стукіт у двері. Після тихого «заходьте» двері прочинилися і в них сунулася голова братика.

— Арі, мені треба від’їхати, у Серьоги машина знову барахлить. Ти займи чимось Сашу, гаразд? — він ніби просив, але насправді ставив перед фактом.

Про те, що його друг купив собі розвалюху, ми чули разів сто, і Влад регулярно їхав його рятувати. Чоловіча дружба, що ж там. Ми тільки хихотіли і обіцяли промовляти молитви на підтримку вишневої дев’ятки.

— Без проблем, — знизала плечима. Чому ні? Саша здалася милою та приємною дівчиною. Занадто приємною, однак це не порок.

— Дякую, з мене шоколадка. З мигдалем та родзинками, пам’ятаю, — підморгнув мені і зачинив за собою двері.

Я додивилася десять хвилин серії, що залишилися, чесно піднялася з ліжка і попрямувала відпрацьовувати обіцяні солодощі.

Вийшла в коридор, підійшла до прочинених дверей братової кімнати і застигла. Вражена застигла. Тоді я зрозуміла, що милолиця Олександра насправді вівця Саша.

— Ти що, Каріно. Ти б бачила цей будинок! Майже хороми. Одна його кімната чого варта! Треба брати бика за роги, це дуже хороший варіант. Ага, і професія дуже прибуткова. А батьки як порошинки здувають, ти б знала, — її голос підскочив угору, неприємно брязнувши слух, — тато все, що хочеш, за щастя синочки віддасть. А його щастя хто? Правильно, я!

Кімнату наповнив неприємний регіт, а я тільки відійшла вбік, до стіни, щоб не видно було через матові віконця дверей.

— Його мама носилася навколо мене, як квочка! Креветок мені пересмажених у тарілку накидала, — тим часом продовжувала вона, — з’їла, звичайно! Ще й у компліментах розійшлася: як смачно-як смачно! А вона тільки збентежено манірнилася! Бабі за сорокет, а соромиться, як малолітка. І чоловік її долоньку то погладить, то цмокне, як тільки на столі не…

Мені швидше щось здалося, ніж я обернулася на звук. За моєю спиною стояла мама з тацею фруктів у руках. Пальці, якими вона стискала тарілку, побіліли, в очах причаївся біль. Що такого ми зробили цій дівчині, що вона так по нас пройшлася? Напевно, це німе питання ми читали в очах одна одної. Мама піднесла до обличчя руку і притиснула до губ вказівний палець. І тільки тоді я зрозуміла, що мої кулаки стиснуті. Хотілося відтягти за волосся цю Олександру, щоб вона стала схожою на стрижену вівцю!

Вона ще щось говорила і говорила своїй подрузі в слухавку, але ми вже не стали слухати. Навіщо? Висмоктані з пальця претензії, як батьки люблять і підтримують своїх дітей? Що у мами з батьком усі ці роки шлюб на коханні збудовано? Що ми заможно живемо?

Я сказала про це Владу телефоном.

— Я поговорю із Сашею, — серйозно сказав він. — Але й тебе прошу не згущувати фарби. Вона не так сформулювала, ти не так почула. Буває. Та й вона перехвилювалася, напевно. Перегорнемо сторінку, гаразд?

— Гаразд, — відповіла я.

Перегорнути перегорнула, але тільки маркер, яким Саша завдавала образи моїй родині, відпечатався і на інші сторінки, і, щоб це виправити, їх потрібно було вирвати.

— Твоя мама згущує фарби. Олександра сказала, що розпис може пройти закрито, тільки для двох, — вириває зі спогадів тато.

— А Владик що? — ціджу крізь зуби.

— А Владик мовчав. Не знаю, що вона з ним зробила, — хитає головою батько, і я вибухаю.

— Тату, йому майже тридцять років! Тридцять, а не п’ятнадцять. Не можна сказати, що на нього вплинула погана компанія і він купив пляшку пива замість лимонаду. Якщо для того, щоб одружитися, він досить дорослий, то щоб брати на себе відповідальність — тим більше.

— А я згодна з Аріною, — перебиває мама, коли батько набирає більше повітря, щоб захищати сина, — чи не відповідальності ми вчили наших дітей, Гришо? Не можна все звалити на жінку.