Розділ 8

— Саме тому, щоб скласти у мене іспит, вам слід докладно вивчити цю роботу професора Давидової, — і вкотре Вадим Вадимович Козін піднімає важку теку, зміст котрої кров з носа треба зубрити.

— Козін, звичайно, просто… жахливий! — намагається стримувати емоції Селезньова. Вона йде поряд.

— Згодна. Відчуваю, йому буде дуже складно скласти, а мені четвірка конче потрібна! — підтакує Настя Слинько.

Усі добряче стурбовані. Якщо в аудиторію ми входили жартуючи, то вийшли під дружнє мугикання, не інакше. Звичайно, послаблень ніхто не очікував, але рукопис, що виник в останній момент, заспокоєнню не сприяє, а навпаки, тільки розжарює атмосферу.

Сьогодні понеділок. Перші два іспити у середу. Один у поважної пані з філософії, а другий якраз у Козіна, який тільки сьогодні зовсім випадково згадав про роботу мегапрофесора! І часу на підготовку майже нічогісінько. Ну хіба він не ідіот?

— Ну, ідіот! — вигукує Колька, а я посміхаюсь.

— Класна толстовка, — до мене підходить Машка з маркетингу, та сама, з якою я розбалакалася на вечірці.

— Дякую, до сесії готова? — ми зупиняємось біля однієї з колон, і я, знявши з плеча шкіряний рюкзак, притуляюсь до неї спиною. У своїй крутій толстовці, так. Тій самій.

— О ні, але розраховую на фарт, — відмахується вона, і я її чудово розумію.

Декілька днів свободи перед тим, як тобі на груди кинуть камінь із написом «сесія», й тоді невроз накриє з головою до останнього заліку. Ненавиджу ці два тижні перед Новим роком. І перед літом також.

— Нічого, залишилося трохи — і тиждень канікул, — я заспокоюю нас обох, тема канікул і відпочинку явно приємніша за сесію, що навіює нудьгу.

— До речі, які плани на Новий рік?

— Мабуть, буду з батьками. Щиро кажучи, ще не думала про це, — і це правда. Зовсім з голови вилетіло. — А що, ви вже знайшли потрібний будинок? — питаю, згадуючи нашу розмову на вечірці.

— Хлопці займаються, але, якщо що, я тебе запрошую, — з усмішкою вимовляє вона й киває комусь за моєю спиною, — вибач, мені треба бігти. Про свято подумай і скажи відповідь за кілька днів, але попереджаю: буде весело!

Попередження звучить вкрай серйозно, і, цмокнувши мене в щоку, Машка тікає до Саші Соміної, своєї одногрупниці, з якою ми обмінюємося кивками та ввічливими посмішками. Не знала, що вони дружать, може, через те, що мені Саша не дуже подобається.

— Нарешті вирвалася, — останньою вилітає з кабінету моя Тая. Я вже зачекалася, — Вадим Вадимович украй набрид. Тільки в нього перед іспитом обов’язково щось та й вилазить.

Я у мовчазній згоді. Якщо Тасю накрило, то все. Точно дістав.

Протягом дня між обговореннями майбутніх заліків пробиваю у Таї щодо Нового року, але, що очікувано, у Аланьєвих своя програма. Якщо пропозицію їй зробив, на всі свята карт-бланш. Вона й каблучку носить, а від Іллі не носила, до речі. Але це вже зовсім інша історія. Залишається лише з’ясувати, де святкують батьки. І якщо вони з друзями, то я вільна, як вітер! Ні, краще, як щось інше, не вітер.

Вдома опиняюся о шостій годині. Консультації займають дуже багато часу, а вони після основних пар. Можна не ходити, тільки викладачі запам’ятовують, хто був, а на кого «вони хотіли витратити свій час, але якщо ви цим не скористалися, значить, вам не такий вже й важливий мій предмет». Саме так відповіла Тетяна В’ячеславівна, яка приймала в нас іспит із вищої математики, відміннику Гришину. І він не склав. Вперше за три роки. Потім, звичайно, поплентався за нею і отримав свою п’ятірку, проте висновки були зроблені всією групою.

— Я вдома! — кричу голосніше, і до мене виходить мама.

— Привіт, люба, — обіймає та запрошує вечеряти. Біжу перевдягатися в домашній одяг і мити руки, а мама кличе до столу батька.

— Влад дзвонив? — питаю, приземляючись на стілець. Наче між іншим. Старанно вдаючи, що ця тема не була негласно забороненою з тих пір, як нам увіпхали запрошення на весілля.

— Дзвонив, — коротко відповідає батько, і я розумію, що справа пахне смаленим.

— Він запрошував нас на Новий рік, — мама намагається бути спокійною, але твердо стиснуті губи видають її з тельбухами.

— І? — говорю, щоб сказати хоч щось, бо напружена пауза затяглася.

— Нам не сподобалася програма, — відповідає мама, і я думаю, що розмова закрита.

— Він запросив нас та батьків Олександри, щоб познайомити.

— Ох їжака тобі на пʼяточку! — вигукую нестримно на татові одкровення, і той невдоволено хитає головою. — Влад сам не розуміє, що це абсолютно точно дуже погана ідея? — кажу вже стриманіше.

— Ось і в мене те саме питання, Аріно! Спочатку ця пропозиція, потім швидке весілля, знайомство з батьками вже на Новий рік! Та я видихнути не встигаю, — випалює мама і хапає склянку з водою.

— А може, вона вагітна? — кидаю без потайних думок і дуже дарма, бо частина випитої мамою води опиняється в її тарілці, батько дивиться на мене приголомшлено, а я жую дуже смачний шматочок риби.

Тиша за столом приголомшує. Тільки я цокаю виделкою.

— Ти щось знаєш? — першою не витримує мама.

— Ні. Це просто припущення. Але все надто стрімко, з цим згодна. Хоча в них все швидко сталося. Швидко почали зустрічатися, швидко з’їхалися, тепер це. Може, і не вагітна, просто не хочуть час гаяти?

Батьки мовчать, останнє моє питання мало стати рятівним, але воно тоне в роздумах кожного з нас. Доїдаємо, не вимовивши жодного звуку. Я завантажую посудомийку, бо мама сама накривала на стіл і це чесно, а потім підіймаюсь до себе. Батьки пішли майже одразу.

Ну й вечір. Вмикаю світло у своїй кімнаті, мріючи впасти й подивитися серіал, тільки Козін із Давидовою не почекають, на відміну від серіалу.

Залишок дня прикрашає лише одне єдине маленьке повідомлення, що надійшло з незнайомого номера. Я й без підпису зрозуміла, хто адресат, але підпис стоїть, і я пирхаю від сміху — він же не бачить моєї реакції.