Куди ніч, туди сон

Чого являєшся мені

 У сні?

 Чого звертаєш ти до мене

 Чудові очі ті ясні,

 Сумні,

 Немов криниці дно студене?..

(з вірша І. Франка)

Настрій Еллі трохи покращився після того як вона ще раз прийняла ванну з пахучою піною, погралася зі своїм, як показало сьогодні, дуже корисним чорним котиком, нагодувала Ланні молоком з медом і м’ясом (кавові зерна на ніч котеняті давати не слід зі зрозумілих причин), поговорила з Ейдоном і запевнилась, що він вже засинає, вдягла нову піжамцю з милими котиками та вляглася в м’якеньке, ліжечко, що пахло приємною свіжістю.

…Але потім все значно погіршилося…

Її почало мучити дивне відчуття, ніби в повітрі з’явився ледь помітний запах гнилих фруктів, що ставав усе виразнішим, аж поки дівчина не почала задихатися через нього. Все тіло принцеси оточив серпанок невидимої, але добре відчутної, темряви. Це була не Ейдова хмарка, яка просто собі існувала і не мала на меті нічого: ні поганого, ані хорошого. Натомість те, що Еллі відчувала тепер, було страшним, ворожим і потворним. Часткою свідомості принцеса розуміла, що в якомусь закапелку її мозку зберігається інформація про те, що з нею коїться, але дівчина просто не могла раціонально мислити. Її розум ніби затопили паніка та безнадія.

Щоб краще зрозуміти стан дівчини, уявіть, ніби весь негатив, всі переживання, що ви зазнали за життя повільно накочуються на вас лавиною. Вам стає все гірше і гірше. Ваш настрій змінюється: то він депресивного характеру, то панічного, а потім вас взагалі накриває така злість на себе, що ви зціплюєте зуби і накриваєте подушкою голову, аби сховатися від цих емоцій. А насамкінець, як вишенька на тортику, ви починаєте плакати від безвиході, адже не можете впоратися з почуттями. Ба! Більш того, ви не знаєте, якого ррурга з вами робиться. Тепер, думаю, ви розумієте, що зараз відчуває Еллі. Вона буквально задихається.

Принцеса списала все на моральну і фізичну втому, приправлену потрясінням, адже дівчина не лише була цілком виснажена сьогоднішніми подіями, її ще й гнітила провина.

«Може, з Авророю було щось схоже? - запитала Чуєчка. Жіноча Інтуїція була наче сама не своя. Її голосом ніби говорив хтось інший. – Може, та покоївка таки мала рацію, і королева й справді шкодувала через свої вчинки?»

«Тоді не дивно, що вона сказилася. Стільки смертей і зламаних доль на совісті однієї істоти… Це мало бути нестерпно, - похитав головою Реаліст. Він теж був у схожому стані. Неначе задурманений. – Терпіти це відчуття, та ще й на самоті – те ще задоволення».

«Головне – це щоб ми не пішли за її прикладом», - пробурчав Песиміст, нагнітаючи.

Оптимістка нічого йому не сказала. Вона знепритомніла від кількості негативу, що його відчувала Еллі.

«Сподіваюся, ми швидко заснемо, і нам нічого не присниться», - хвилювалася Надійка. Вона була аж зелена і, схоже, почувалася не набагато краще за Оптимістку, але бодай Надія зберегла ясність розуму.

Напевне, ви вже здогадалися, що, як і більшості сподівань Еллі, цій наївній мрії Надійки збутися не судилося. Спочатку принцеса вовтузилася, переживаючи гамму почуттів, так добре описану раніше, а коли їй вдавалося таки задрімати, дівчину мучила покійна (але зовсім не спокійна) королева. У снах закривавлена вінценосна особа постійно повторювала, що Еллі – вбивця, і відплата ще прийде.

…Принцеса навіть не уявляла, скільки разів цієї ночі вона різко прокидалася і в сльозах скручувалася під ковдрою, мокрою від холодного поту…

Все, що могла Селена – це запалити магічний ліхтарик і, ніби мантру, повторювати пошепки: «Я не винна. Не винна…» Але біда була в тому, що вона не вірила в ці слова. Адже як не крути саме рука Еллі увігнала кинджал в серце королеви. Це Селена Джесіка Реньєр вбила Аврору, хоча могла й уникнути її смерті. Цього вже ніщо не змінить.

Іноді в голові Еллі траплялися тимчасові просвітління, і вона раптово усвідомлювала, що з нею щось не так. Дівчина занадто гостро переживала смерть убивці, яка закатрупила сотні невинних істот… включно з її родиною. Та попри усвідомлення того, що Аврора заслуговувала на кару, дівчина не могла нічого з собою зробити. Принцеса не могла думати ні про що, крім своєї провини, наче чиясь темна воля нав’язувала їй свої думки і не давала ані зрозуміти, що з нею коїться, ані підвестися, щоб сходити до ванної і нарешті змити з очей цю тричі кляту смердючу темряву. Еллі ще ніколи в житті не було так паршиво на душі.

***

Неділя.

Дівчині стало легше лише з першими променями світанку. Тремтячи усім тілом, вона підвелася і підійшла до вікна. Різко відчинила його і на повні груди вдихнула свіже ранкове повітря. Пахло вологістю. З подивом Еллі помітила чималі калюжі. Дивно, вона не спала майже всю ніч, а дощу не чула… Потім на ватяних від страху ногах дівчина пішла прийняти холодний душ. Коли вона постояла деякий час під потоком прохолодної води, тремтіння минуло, в голові остаточно прояснилося, але все одно їй було з біса страшно. Глянувши на своє віддзеркалення, злякалася ще більше: шкіра була бліда, як у мерця, очі широко розплющені, червоні від плачу та недосипу, а вираз обличчя, ніби у загнаної лані.

- Ні, так не піде, - пробурмотіла Еллі і почала чаклувати.