Банда пристарілих

Вся суть цього розділу.

Еліза: - Норо, ні!

Нора: - Норо, так!

Хоча Нора всю ніч спала на твердій кам’яній підлозі, встеленій жмутком соломи і однією тоненькою замизганою ганчіркою, у дівчини був чудовий настрій. Шалений. Хотілося танцювати!

Нора не стала відмовляти собі в цій забаганці. Протерла очі. Струсила солому з піжами та волосся.  А тоді, клацаючи в такт пальцями та насвистуючи, втнула чудового танцю, вартого професійної вуличної циганки-танцівниці.

«Ейдон нас любить!» - мліла від щастя Оптимістка.

«Треба його міцно-міцно обійняти, коли зустрінемо», - заплескала в долоні Надійка.

Еліза широко розплющеними очима дивилася на свою підопічну. Нора могла собі уявити, які думки зараз витали в голові вампірші. Співчутливий погляд опікунки казав: «Дитя, ти дурне чи ти шалене?» Але вголос Ліз, звісно ж, цього сказати не могла, бо такт і всяка така інша дурня були непорушним кодексом честі для пані Елізабет Костол (вона як зразкова заміжня жінка взяла прізвище свого чоловіка). Серйозно, Ліз набагато більше від Нори нагадувала особу королівського роду. Своєю тактовністю і вмінням тримати все в собі вона трохи нагадувала королеву Ліссу, бабусю Нори. Колись давно дівчина питала в опікунки, чому вона така стримана, а вона відповіла просто: «Мама навчила». А ту виховувала королева Лісса Реньєр, тож не дивно. Виховання має велике значення.

Нора продовжувала танцювати, ніби востаннє.

Алхіміки спочатку зчудовано дивилися на дівчину, а потім і самі почали плескати в такт, хтось навіть взяв алхімічне обладнання і вистукував ним жвавий ритм. Вони так довго прожили з думкою, що Завтра може вже й не бути, що підхоплювали будь-яке шаленство… В цих людей вкрали цілий шмат життя. Як шкода.

«Хто знає… Може, Завтра для нас всіх не існуватиме, - задумливо сказав Песиміст, відсутнім поглядом вдивляючись в далечінь за вікном. – Треба брати все від життя в ці останні хвилини».

«Як там мовиться у вірші? – Жіноча Інтуїція приклала пальця до підборіддя. - "Більше тебе не буде./Завтра на цій землі/Інші ходитимуть люди,/Інші кохатимуть люди –/Добрі, ласкаві й злі"».

«Ану геть думки про смерть! – суворо сказала Оптимістка. – Я не жартую. Ми виживемо. Ми обіцяли вивести звідси Елізу! Боги, у нас скоро буде молодший братик чи сестричка!!! Ви можете в це повірити?!»

Реаліст з усмішкою кивнув і підтримку Оптимістку:

«І ще… Ви пам’ятаєте договір між Ейдоном та Ріо? Ми повинні заручитися з цим нестерпним драконом, інакше братику буде ой як не солодко. Резарт обіцяв підкріплення з нечисті і жителів Караду. Ми не можемо померти, не виконавши домовленостей!»

«Ми житимемо», - впевнено мовила Надійка.

На останній ноті, коли Нора вигнулась назад і так завмерла на кілька секунд, двері камери відчинилися і зайшов вартовий.

- Я бачу, що вам тут дуже весело? – грубим голосом, ніби він лиш те й робив, що палив, запитав пан вартовий. – Зараз буде сумно! Ти, новенька, марш на допит!

«Боги, як дотепно!» - перевернув очі Песиміст, напад меланхолії якого вже минув.

«Що ж, наш план з привернення уваги подіяв, - Реаліст був напруженим до краю. – Магічний замок на дверях тепер відчинений. Залишилося позбутися цього бурмила – і можемо йти».

«Треба вивести його з себе і спровокувати на бійку», - порадила Чуєчка.

- Не піду, - з хитрою посмішкою сказала Нора, з нахабним викликом дивлячись в очі вартовому. Було бажання ще й язика показати, але Нора стрималася.

- Що?! – заревів бурмило, наче справжній ведмідь. Щось аж надто легко в Нори вийшло його розізлити. Навіть не цікаво. – Тоді я тебе потягну силою і добре навчу тутешніх порядків.

- А ти спробуй, - ще капосніше посміхнулась Нора.

Вартовий загарчав і кинувся на дівчину – та відскочила вбік.

- Неповороткі ви, пане вартовий, - із вдаваним сумом похитала головою Нора. – І знову не влучили!

Вартовий ще декілька разів спробував зловити Нору, але, схоже, йому це швидко набридло.

- Тоді в мене не залишається іншого вибору, - знову заревів охоронець і почав змінювати форму. Вже за мить перед Норою стояв не менш розлючений триметровий бурий ведмідь і свердлив її злими очима.

«Скількох істот він допитував? – це знову підняла голову пані Мстивість в леопардових окулярах. Вона також відповідала за Норине загострене відчуття справедливості і трималася подалі від решти тараканчиків. – А скількох убив? Трохи отрути цьому типу не завадить».

Нора рвонулася вперед, на ходу змінюючи форму. Різкий напад. Вдарила ведмедя лапою по морді, залишивши глибокі подряпини. Відступила. Вартовий заревів від болю. Він вочевидь, не був готовий до такої жорсткої відсічі з боку тендітної дівчини. Але оговтався швидко. Перевертень став на задні лапи і гучно заревів.

«Шрис, його, напевно, було чути в усьому замку!» - кусала губи Чуєчка.

«Зараз сюди прибіжать ще вартові і зроблять із нас відбивну!» - Песиміст стиснув кулаки в безсилому гніві.

«Ми впораємось, - впевнено заявила Оптимістка. – Треба протриматись, поки отрута подіє».