Історія про бал першокурсників і про те, що може його зіпсувати

Нова пара взуття може врятувати вам життя)))

(с) Попелюшка

Велика зала академії була… великою.

«Логічно», - гмикнув Песиміст.

«А ти не хочеш сказати, що вона має високу куполоподібну стелю, яка робить приміщення візуально більшим?» - підказала Оптимістка.

«Ага, схоже на храм, - задумався Песиміст. – Може, це знак, що нам варто помолитися? Раптом ще не пізно? Чекайте, зараз подумаю, про що треба каятися… Щось нічого на гадку не спадає… Зараз все буде… Ні, все одно не можу придумати. Це ж що ми, виходить, настільки ідеальні? Ой, як приємно!»

«Або розкажи про багатьох святково вбраних студентів», - додала Надійка, ігноруючи Песиміста.

«Ці істоти вже дістали! – щиро обурювався Песиміст. – Норі вже всі ноги відтоптали своїми лаписьками! І це пройшлася дівчина?! З близького знайомства Нориного пальчика з її підошвою – троль із п’ятдесятим розміром!»

«Також не можна не згадати про великий, на півстіни, прапор академії, що має білу, червону і чорну вертикальні риски, - у Чуєчки вже сіпалось око, але вона намагалась мати спокійний вигляд. Навіть усміхалася. – Ви лише гляньте на той герб в середині полотна: білий вовк з короною на голові. Як гадаєте, що він означає?»

«Три смуги життя, на які нам зважати не слід. У нас є своя – фіолетова, - промуркотів Песиміст. – А песик – то, кажуть, найкращий друг людини. Гм, коронований песик – це навіть краще. Корону можна в ломбард здати».

«Звісно ж, вовк – це Нілір», - усміхнувся Реаліст. Його вміння не зважати на свого друга було вже давно відточене роками практики.

«Ой, лихо, - Песиміст примружився, придивляючись, - ти ба, а я й не впізнав нашу бабцю. Мабуть, портрет не дуже точний».

«Авжеж це Нілір, - кивнула Надійка, з непрозорим натяком дивлячись на свого балакучого колегу, - наша пра-пра тут всюди. Вона стала символом всіх трьох видів магії».

«Як цікаво», - широко позіхнув Песиміст, підперши рукою щоку.

«Є чим пишатися», - гордо сказала Оптимістка.

«Як гадаєте, ми могли б знайти її корону? Ту, що показана на полотні, – невинно запитав Песиміст. – Ви лише уявіть скільки золотих нам би заплатили за безцінну родинну спадщину!»

«От тільки ніхто не має знати, до якого роду ми належимо, інакше буде ой як не солодко», - нагадав Реаліст.

«То ти в долі?» - щасливо усміхнувся Песиміст. Він сьогодні в ударі.

«Я не з тобою розмовляв», - суворо заперечив Реаліст.

«Я не з тобою розмовляв», - перекривив колегу Песиміст.

Реаліст перевернув очі, а дівчата захихотіли.

- Тут красиво, - Нора була впевнена, що її очі зараз сяяли зірочками захвату.

- Так, професорка Штер добре попрацювала, прикрашаючи залу, - кивнув Ейдон на відьму, яка зараз, щасливо усміхаючись, танцювала зі своїм чоловіком – професором Амістелем. І як тільки вона його терпить? – Чи погодиться прекрасна панна подарувати мені танець? – обличчя Резарта знову скувала маска відчуження, щойно він опинився серед натовпу, але Нора якимсь чином його відчувала. Вона розуміла, що він цінує її так само, як вона – його, але не може проявляти почуття на публіці. Нора знала, що хлопцю треба бути обережним, адже він Темний Лорд і таке інше, але їй так хотілося, щоб він розслабився бодай на один вечір.

- Звичайно, це ж вальс, - Нора залишила свої думки при собі і з усмішкою прийняла галантно запропоновану їй руку. – Знаєш, вальс – мій улюблений танець… Конкуренцію йому може скласти лише танго.

- А я взагалі донедавна ненавидів танцювати, - зізнався дракон.

- Як? На площі в День Магії ти видавався цілком задоволеним танцем, - здивувалася Нора.

- Я ж сказав: "донедавна", - Резарт поклав руку Норі на спину, тим самим майже обіймаючи дівчину, і вони почали чуттєвий танець. – Тепер я знаю, що танцювати з тобою – саме задоволення. Ти так легко рухаєшся… Я забуваю про всі правильні рухи, яких мене вчили, просто йду за мелодією.

- Відкрию тобі секрет: так і треба робити, Ейдоне, - прошепотіла Нора, а потім засміялась. Резарт теж усміхався, дивлячись на свою дівчину.

- До речі, я ж обіцяв покатати тебе після балу першокурсників, - згадав Резарт.

- Точно! Ти ба, а я й забула… Тоді втечемо звідси, коли набридне танцювати, добре? – змовницьки підморгнула Нора.

- Я не проти.

Вони розмовляли і танцювали, а студенти здивовано поглядали на пару.

- Ейдоне, - пошепки запитала Нора, - чому всі так дивно на нас косяться?

- А я вже думав, Еллі, що ти володієш чудовою здатністю не помічати набридливих поглядів, - зітхнув дракон із удаваним смутком. – Хотів уже запитати, як це тобі вдається.

- Ні, я просто найчастіше ігнорую ці погляди, але, на жаль, помічаю, - з усмішкою відповіла дівчина. – І, гадаю, подібне вміння ігнору мені ще ой як знадобиться, адже я з тобою.

Обличчя Резарта просяяло. На секунду публічна маска відчуження та іронічності спала, але проявилися щирі емоції дракона. Вираз його обличчя став таким, яким Нора вже звикла його бачити: відкритим, на ньому ясно читалися почуття. Таким дракон Норі подобався навіть більше, ніж хвилину тому, якщо таке взагалі можливо.