Розділ 25

• Юхан, ну то яка у нас сьогодні дата і в честь чого вечірку закатуємо? – Орест уже традиційно з іронією звернувся до друга виходячи з туалетної кімнати і накидуючи собі ложками кави. Як не як ранок, а вчора був дуже насичений день.
• Дата питаєш? А яке сьогодні число по земному календарю?
• Як я люблю коли ти, Юхан, питаннями на питання відповідаєш. Та все таки сьогодні на землі мало б бути 14 травня.

І тут Орест призадумався. Вперше після стількох подій він згадав рідну роботу, місто, якому віддав не один рік життя. Там якраз весна, цвітуть сади і квіти. Уже не загорами День Міста, якраз початок активного літнього туристичного сезону, а відтак цікавих для преси подій. Вперше Орест зрозумів що він починає скучати за цим життям, яке було спокійним, передбачуваним. Та враз його роздуми перебив голос Юхана.

• Ну і де відповідь що за дата 14 травня? – Юхан запитливо дивися на друга.
• А я маю знати?
• Ну якщо ти журналіст то десь точно ця дата тобі відома.
• Та ладно, Юхан, не тягни резину. Ділися що задумав.
• Добре не буду затягувати інтригу бо вже в школу пора. Сьогодні день народження моєї країни. Тобто День Незалежності Ізраїлю. Сам бачиш аргумент беззаперечний щоб провести вечірку.

Цей хід думок Оресту сподобався та все ж виникли і застереження.

• Добре, Юхан, привід напитися маємо, але тягнути археологічні артефакти з якої нагоди?

Юхан теж замислився, а потім видав.

• Знаєш це вже й не так важливо. Нап’ємося, а там вже щось придумаємо до вечора. Головне маємо причини запросити клас і Артура до нас.

Орест уже не слухав друга бо час було вирушати у школу провідників і по дорозі його лишень доймали думки де дістати пиво і м'ясо на барбекю. Ну але тут підстрахував Юхан. Не першій перерві він поділився своїм планом. Отож вони б мали після двох останніх уроків втекти з навчання і вирішити усі організаційні проблеми. Тому на вечірку Юхан як організатор запросив весь клас.

Після останнього уроку Орест стрімголов помчав додому, щоб розпочати підготовку. Та коли він туди прибув, був приємно здивований: на поляні перед будинком стояв мангал з дровами, а у вітальні декілька ящиків місячного пива і ящик з продуктами. Юхан у фартусі щось ворожив на кухні.

• О Оресте, подай мені ось ту капусту. Готую салат моєї бабусі. – попросив Юхан.
• Я й не бачив, як ти залишив школу.
• Вирішив  швидше все організувати. Уже маю тут деякі зв’язки.
• Ну і звідки це все?
• Не питай. Я ж не просто в дипломатії стільки років. Почну розповідати – перестанеш мене поважати – засміявся Юхан.

Уже вечоріло як гості почали з’являтися на порозі. Кожен з учнів групи приходив з цікавими маленькими подарунками. Хтось приніс метеорит, а хтось власноруч приготований салат чи пиріг. Андре француз прийшов з гітарою. Тож паті почало набувати звичної земної атмосфери. Незабаром під будинком зупинився бус департаменту археології звідки вийшов Артур і попросив хлопців допомогти з багажника винести важкий предмет, накритий простирадлом.

• Куди це краще занести – перепитав Артур.
• Несіть його на другий поверх у мою спальню – скомандував Юхан. Там по ходу розберемося що і куди.

Отож перший тост прозвучав від винуватця вечірки. Юхан запропонував випити за незалежність його країни, а також за незалежність кожного учня школи. Далі були інші тості і розпочалося приготування стейків на вогні. Тут управління в свої руки взяла Ангеліна – скромна румунка, яка була серед відмінників у класі. Усі були задоволені і щасливі, окрім старости.

• Ти чого такий надутий друже – запитав Орест.
• Не можу пазли до купи зліпити.
• А й не треба сьогодні. Завтра в школі собі забивай голову питаннями, а сьогодні відриваємося.
• Та ні, вибач. У мене багато острахів що ось ці різкі зміни, можуть розвернутися так само раптово в протилежну сторону і нас таки випруть.
• Тобі тут сподобалось? Ти що додому на землю не хочеш.
• Я? – перепитав староста. Може й так а може й ні. Насправді мене там нічого не очікує, і мені все ж таки важливіше залишитися тут і чогось досягнути.

Та тут Ореста раптово покликав Юхан.

• А ось бачу де ти. Ходи мені допоможеш дістати ще пива зверху – і він потягнув Ореста на другий поверх.

Там у спальні Юхана уже сидів Артур і вивчав кусок каменю з дивними письменами. Побачивши Юхана і Ореста він запитав.

• Ну і що це за конспірація.
• Артуре, маємо до тебе цілком наукове питання, але наразі краще хай воно буде між нами, бо ще не знаємо чим воно може для кожного обернутися – відповів Юхан.
• Що за такі таємні справи.
• Оресте, розкажи, бо можу щось наплутати.
• Ок – почав Орест. Розумієш у мене з тими письменами відбуваються якісь дивні речі. От не можу зрозуміти чи це галюцинації, чи це вже питання психіатрії.
• Так так і що саме – зацікавлено перепитав Артур.
• Коли я починаю їх розглядати у мене починаються видіння. Це як вмикання якогось потужного пристрою. Такий спалах світла і далі дуже чітка картинка. Що цікаво коло кожного окремого тексту вона своя. Я вже пересвідчився, двічі будучи у вас в лабораторії. Тому ми ще раз захотіли пересвідчитись  чи то правда і власне просили щоб ти привіз щось з третього каменю.
• Цікаво – констатував Артур – Але ж я привіз лише уламок.
• Відкривай – урочисто оголосив Юхан.

Артур стягнув покривало з уламку брили і Орест почав уважного його розглядати. Уже незабаром знову з’явився спалах світла, проте ніякої чіткої картинки Орест не отримав, лишень спалахи і фрагменти обірваних картинок, які важко було розгледіти.

• Ну що там – запитав Артур.
• Якийсь каламбур – протяжно відповів Орест.

Запала тиша і за мить Артур констатував.

• Ну що хлопці вітаю, психлікарня мала б хорошого пацієнта.