Розділ 22

Навчання у школі спостерігачів день за днем ставали щораз цікавішими. Принаймні так здавалося Оресту. Кожна нова лекція відкривала нові таємниці Novel. Виявляється тут не все так дико і запущено. Ті представники гомосапієнс вже давно пройшли шлях формування первинних цивілізацій і по об’єднувалися в народні згромадження, щось на кшталт країн на землі. Та форма правління залишалася авторитарно-феодальною зі своїми особливостями, які наразі вченим так і не вдалося з’ясувати. Дикунами ж досі залишаються неандертальці, які вперто не бажають скидувати свої звірині шкури та вчитися говорити писати і рахувати. Окрім тих двох рас тут ще існує третя підземна раса, але про неї ніхто нічого толком і не розповів. Як зробив висновок Орест, їх просто ще ніхто з землян не бачив. Отож місця для відкритів було предостатньо.

Насправді лекцій було дуже багато, що іноді Орест просто губився в них, чого не скажеш про Юхана. Новоспечений друг не тільки не старався щось запам’ятовувати, але й навіть прогулювати на його думку нудні лекції. А туди входила історія рас, якраз народознавство, космічна антропологія. Проте Юхан дуже любив технічні дисципліни по користуванню комунікатора, по управлінню «фотоніксом». І саме ці дисципліни Орест намагався якраз уникати, бо з технікою він ніколи не дружив. Та все ж був і спільний предмет, який наші друзі з великим задоволенням прогулювали. А сам предмет основ експедиційної безпеки. Коли вперше вони туди з’явилися – аудиторія виявилась банальним спортивним залом. Здоровенний японець чи радше сомоїст в кімоно, яке здавалося лусне на його сідницях, одразу кинув оком на Ореста і запросив на татамі. Щось рявкнув і Орест зрозумів, що земля побігла у нього з під ніг. Приземлившись на лопатки, він зрозумів що то не його предмет. Коли черга дійшла до Юхана, той спробував утекти від рук викладача японця – сера Лі (так його тут називали), але де там було і вже за мить до групи опозиціонерів приєднався ще один член.

Повертаючись ввечері додому наші друзі мовчки переступили поріг помешкання і попадали на дивани у вітальні. Мовчанку порушив Юхан.

• Я так тішився що сюжет Стругацьких має нарешті втілитися у життя. Ми такі от богоявлені спостерігачі йдемо просвітлювати дикі народи. А тут тобі на – хтось наслав нам того клятого Лі.
• То Юхане, щоб нас з небес на землю скинути і вибити з нас оту єресь про божественність. Ну визнаю, їм то вдалося. Не знаю як ти, але завтра я до нього зась.
• Я тепер теж розумію звідки у людей береться боязнь літати. Можна я завтра з тобою.
• У нас четверта лекція в нього?
• Здається так.
• Супер, я знаю тут одне містечко, де є класне місячне пиво, а ті олухи хай літають на «японському літаку».

Минуло декілька місяців і відсутність двох студентів, якось залишалася непоміченою. До пори до часу, аж поки в школі спостерігачів не об’явили, що завтра усім бути як голочки бо з інспекцією їде третій радник Маркус інспектувати як триває навчальний процес у новобранців.

На наступний день усі очікували на серію відкритих уроків, тому Орест і Юхан зранку з’явилися серед перших. І тут їх на входів наздогнав староста групи Остін, який прибув на планету з самого Лондона. Подейкували що він з якоїсь аристократичної сім’ї. Справді це був класичний відмінник в усіх проявах, через що його в групі не злюбили.

• О брати-акробати, а я вас шукаю – наздогнав Остін наших героїв. – А ви знаєте що ви підставили усю групу? Ми сьогодні готувалися до відкритих уроків, проте як повідомив мені куратор все відміняється. Радник Маркус дуже незадоволений через пропуски.
• А ми тут до чого – пробував з блефувати Юхан
• До чого, а до одного місця: у вас найбільше пропусків і то по ключових предметах. А визнаєте правило, що атестується уся група або ніхто.
• Оресте я не думав що так серйозно – іронічно звернувся Орест до нашого героя.
• І що далі буде – звернувся з запитанням Орест до Остіна.
• Збирають нас в лекторії і радник Маркус скаже своє рішення.

За мить група уже була у найбільшому лекторії і до залу зайшов високий афроамериканець, що дуже усіх здивувало. Він впевнено з куратором підійшов до кафедри, вийняв планшет і розпочав свій виступ:

• Шановні курсанти, мене звати Маркус і я є третій радник. В мої повноваження входить курування департаменту спостерігачів і всієї системи. Тому те що я сьогодні побачив, мене дуже неприємно вразило. Це мабуть перша група за усі роки з такими поганими результатами. Уточнюся – результати по деяких дисциплінах непогані, але масові пропуски ключових дисциплін унеможливлюють подальше ваше навчання. Отож я зраз в реальному часі подаю запит в Раду про припинення вашого навчання, тому що без ключових знань ви тести не здасте. Рішення за ними.
• А які варіанти рішень? – почувся чиїсь голос з залу.
• Швидше за все підете по червоному протоколу – відрізав Маркус, і тут його кинувся доповнювати куратор групи.
• Летите додому з витиранням пам’яті. Ну що добавилися – і куратор зловісно глянув на Ореста та Юхана. – ніхто не розходиться і очікуємо результату.

Хвилини в очікуванні минали нестерпно. Здавалося що минуло більше години, хоча минуло понад 15 хв. Радник Маркус піднявся зі стільця, підійшов до вікна і став розглядати краєвиди за вікно. У залі панувала тиша як перед вироком. Тишу порушив куратор:

• Не ображайтеся на радника Маркуса, він діє згідно з протоколом. А я вам казав серйозніше ставитися до навчання, а я говорив що тут усе дуже серйозно, а я попереджав..

Останні слова куратора легенько десь почали пропадати в далині і Орест поринув у глибокий сон. Прокинувся він від того що хтось його сильно тряс за плече. Відкривши очі він побачив над собою чотири обличчя: Юхана, Артура, Куратора і ще якогось темного чоловіка. Пам'ять почала повертатися до Ореста: «Ага це ж радник Маркус і нас мають повертати на землю. А Артур що тут робить?».

• Ви Оресте мене дивуєте. Тут вирішується ваша доля  а ви ще хропіти задумали. Я сподіваюся що це не протест. Артуре забирайте їх, але ждемо на рішення з хвилини на хвилину.