Розділ 21

Оселя Артура ховалася у зарослях внутрішнього дворика кварталу багатоповерхових будівель. Якось так дивно, але водночас і романтично – такий собі куточок затишку у місцевих джунглях.

• То залишки старої забудови. Колись тут були лише котеджі, але коли вирішили переплановувати базу, декілька котеджів залишилось тут. – розповідав господар дому при наближенні до нього – Коли я його побачив, просто очманів. То моя давня мрія. В Варшаві взагалі у хрущовці жив. Не люблю я оті багатоквартирні дома. Хоча тут чи то там квартири нічого собі.

Артур махнув рукою на сусідній будинок і взявся шукати ключі щоб відкрити хвіртку дворика. Дім був справді одноповерховий і  затишний. Біля входу в дім уже стояв приготований мангал, купа дров і невелика лавка-гойдалка.

• Ходіть дім покажу – запропонував Артур.
• Та ні давай тут на подвір’ї – запротестував Орест – ми і так цілі дні в аудиторіях. Погода гарна, хочеться подихати свіжим повітрям.
• Воно тут справді класне, ще не спаскуджене хімічними виробництвами – підтвердив Артур – давайте я сюди тоді принесу місячного пива і починаю запікати ковбаски.

Артур зник в отворі дверей і вже за мить з’явився з трьома пляшками пива і тарілкою з ковбасками. Процес стартував і за мить подвір’я наповнилося пахощами дрів та смаженого м’яса. Орест та Юхан присіли біля мангалу і уважно стежили за тим як Артур вправно справляється за мангалом.

• Так ще не готове. Хвилин 20 і можна буду пробувати.
• Класно у вас тут – зазначив Орест – Навіть не розумію, чого ви повертаєтесь на Землю.
• Воно то так, але дома то є дома. Не можу довго бути на одному місці. А ще зараз нам урізали доступ до експедицій Спостерігачів, тож польоти додому одна розрада.
• А чого відрізали – встряв в розмову Юхан, який досі старався мовчати
• Була парочка неприємних інцидентів з неандертальцями тож в інтересах безпеки вирішили окрім спостерігачів та з допуском не пускати на планету.
• Дивно що неандертальці тут правлять бал – додав Юхан – ми ж їх знаємо як дикунів, ланка між нами і мавпами в еволюції.
• Ого пане Юхан, похвально! – іронічно підмітив Орест – Ви знаєтесь на еволюції. Тільки не кажіть що ви її адепт.
• Оресте, ну твоя іронія тут недоречна. Хто забороняв дипломатам дивитися пізнавальні канали. Теж напевно маю якісь хобі.
• А ви обоє маєте частково рацію – встряв у їхню перепалку Артур – щось тут не чисто в усій цій історії. Візуально тут все в порядку. О до речі вам покажу світлини експедицій.

Артур забіг в дім і за мить повернувся з папкою повною паперових світлин. Оресту дуже не звично було дивитися на ці паперові носії інформації в еру планшетів і голограмних проекторів. Він акуратно відкрив папку і на світлинах побачив до болю звичні постаті зі шкільних підручників. Єдина відмінність – усі вони були не згорблені мавпоподібні істоти а мускулисті і достатньо пропорційні істоти, хоча з мавпоподібним виразом обличь та багато волосяного покрову. На світлинах були різні сюжети їхнього життя. Цікаво було дивитися на ці світлини і усвідомлювати що це усе правда.

• Є дуже багато сумнівів у мене стосовно їх існування – продовжував Артур – от Оресте ви вірите тим картинкам що перед вами?
• Ну – почав затинаючись Орест – як на мене класичне зображення з підручника. Таке враження що на землі знімали.
• Ось я це теж маю на увазі. Ні в правдивість фото я не сумніваюся, бо отримав їх від групи спостерігачів, яких добре знав і співпрацював тривалий час. Зараз вони нажаль уже припинили роботу і повернулися на Землю. Але щось мені не віриться у цю картинку. Справді був би я ще на землі і то мене б доймали сумніви. Але тут в мільйонах кілометрів від сонячної системи і ось це.
• Артуре, може всесвіт справді набагато уніфікованіший ніж ми з вами уявляємо – спробував запропонувати рішення Орест – от для прикладу, а що ви очікували  побачити на цій планеті? Зелених чоловічків чи розумних мурах? Ну явно не гуманоїдів, але вони ж тут живуть і мало того подібні на нас.
• Непереконливо друже, непереконливо. Трошки тут потусуєтесь і вірю з вашою головою ви мене зрозумієте. Можливо я й зарано поділився своїми думками, але все ж зверніть увагу на ще один цікавий момент на цих картинках – тут по суті лише представники чоловічої статі. Ну як не як неандертальці не були гермафродитами.

Орест став перебирати світлини і справді на жодній з них не було особин з ознаками жіночої статі. Справді в той момент Орест не розумів що від нього хоче Артур, і через невідомість у нього розпочалася легенька паніка. Він відкоркував пляшку місячного пива і випив звідтіля достатньо великий ковток. Здається пиво почало діяти і він почав потроху заспокоюватися. Та все ж на поверхню виповзло інше відчуття азарту та загадок. Однозначно Артур на шляху до розгадки якоїсь з таємниць, і їх напевно тут чимало.

Тим часом Артур уже досмажив ковбаски і запросив гостей до столу на веранді. Нарешті Юхан та Орест опинилися в середині будиночка і рушили до веранди. Насправді убранство будинку їм дуже сподобалося. Воно було в аристократичному стилі з дерев’яним облицюванням і старовинними предметами, які очевидно були привезені з землі. Артур запримітив цікавий погляд гостей і додав:

• Ну ж має бути якийсь куток землі далеко від дому. Мій дідо сказав щоб я до нього більше не приїздів, бо вивіз половину антикваріату з його заміського маєтку. Нажаль тепер і часу нема до нього їздити.

За мить друзі уже наминали свіжо смажені ковбаски та смакували пивом.

• Ну друзі тост за вас і за те що вперше навідали Артура.

Та раптом мовчанку обірвав Юхан.

• Я знаю що то не за традиціями, але я б таки хотів запропонувати інший тост, до цього друже Артур ми ще повернемося, але поки я ще головою можу користуватися і пива ще не перебрав, пропоную тост за початок пригод і відкритів.